КИЇВ (QHA) -

З набуттям незалежності України протягом тривалого часу проросійськими організаціями в Криму і особливо в Севастополі активно просувалася ідея слов’янської єдності трьох «братніх» народів – росіян, українців та білорусів. Але, звернувшись до історії ХІХ – ХХ століть можна побачити цікаву закономірність: як тільки починає звучати тема слов’янської єдності – слід чекати війни. Автору неодноразово доводилося вступати в полеміку з апологетами та прибічниками цієї ідеї, намагаючись з’ясувати: а що ж робити іншим слов’янам, які мешкають у Криму та на території України – полякам, болгарам, словакам, чехам та іншим майже півтораста національностям? Хіба вони не є громадянами України? У якому вигляді тоді повинна бути ця триєдина єдність? Чи не в поверненні до СРСР у складі Росії, Білорусії та України?

Ці питання можна задавати безліч разів, проте справу уже зроблено: після понад двадцятирічної ідеологічної обробки населення цією ідеєю, яка плавно переросла в ідею «русского мира», Росія, на словах заявляючи про дружбу, у лютому – серпні 2014 року віроломно захоплює частину території України. Це стало наслідком низки суб’єктивних і об’єктивних чинників та дій, яким надана, надається і ще буде надана відповідна фахова оцінка.

Сьогодні, у другу річницю подій в Криму бачиться актуальним, з погляду часу, зробити певний історичний аналіз подій, які передували і, по суті, були передвісником, а чи репетицією віроломних дій північно-східної сусідньої держави щодо України, зокрема, зриву антиукраїнськими силами міжнародних військово-морських навчань «Сі-Бриз 2006» у травні – червні 2006 року.

Слід зазначити, що згідно планів міжнародного військового співробітництва між Україною та США 17 червня 2006 р. було заплановано проведення україно-американських миротворчих навчань «Сі Бриз – 2006». (англ. Sea Breeze exercise) – багатонаціональні військово-морські навчання країн Чорноморського регіону, які проводяться в Україні щорічно з 1997 р. відповідно до Меморандуму про взаєморозуміння та співробітництво з питань оборони та військових відносин між міністерствами оборони США і України від 1993 р. Верховна Рада України згідно визначеної процедури щорічно схвалювала відповідне рішення Президента про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України.

Співорганізаторами навчань, які проводяться поза форматом НАТО, виступають Україна та США. Мета навчань – покращення співпраці і координації між країнами Чорноморського регіону, відпрацювання маневрів у морі і на суходолі. За домовленістю, Україна надає військову і цивільну інфраструктуру чорноморського узбережжя, а США підтримують навчання фінансово, надають допомогу в техніці та обладнанні, розбудовують військову інфраструктуру на Чорноморському узбережжі України, як це практикувалося, починаючи з часу перших навчань у 1997 році, коли американська сторона відбудувала берегову інфраструктуру і причальний фронт у військових містечках на озері Донузлав, які «по-братськи» у напівзруйнованому стані залишили після себе росіяни.

Навчання «Сі Бриз – 2006» мали б бути наймасштабнішим в Україні та найважливішим для українського флоту у поточному році і головним практичним заходом підготовки ВМС ЗС України до участі у антитерористичній операції НАТО в Середземному морі «Активні зусилля». «Сі Бриз» і решта міжнародних навчань, в яких брали участь українські моряки, дозволяли відпрацьовувати бойову майстерність і професійний вишкіл, брати кращий досвід військової справи країн-партнерів. Крім того, у рамках маневрів було заплановано провести тренування медичних підрозділів «Медкер-2006». Згідно плану, від Збройних Сил України до активної морської та берегової фаз маневрів мали бути залучені великий десантний корабель «Костянтин Ольшанський», два корвети, рятувальний буксир, морський тральщик, рота морської піхоти, аеромобільна рота, окремий загін боротьби з підводними диверсійними силами та засобами, рятувальна парашутно-десантна група, команда водолазів та аварійно-рятувальна група, чотири літаки Су-27, два літаки Бе-12, Ан-2, п’ять вертольотів Мі-8 та вертоліт Мі-14.

Морська фаза навчань в акваторії Чорного моря мала розпочатися 19 липня 2006 р. Однак, маневри довелося скасувати (за офіційною причиною) згідно спільного рішення України та США через відкликання призначеного для участі в «Сі Бризі» есмінця ВМС США «Barry» через події в Лівані (евакуації людей з охопленого війною країни). Дещо раніше, у червні, США та Україна скасували наземну частину цих навчань, оскільки Верховна Рада так і не дала (!) дозволу на перебування на українській території іноземних військових підрозділів. Тільки пригадаймо, хто складав більшість в українському парламенті – партія регіонів, комуністи, прогресивні соціалісти.

Натомість українські військові чекали «Сі Бриз – 2006» з особливим нетерпінням, оскільки американська сторона мала надати суттєву безоплатну допомогу (як і в 1997 році) в інженерному переобладнанні українського військового полігону поблизу селища Старий Крим, зокрема, для забезпечення рівня безпеки під час проведення навчань, До того ж, проведення спільних навчань дозволяло адаптувати підготовку українських ВМС до найвищих міжнародних стандартів. Відтак, зрив цих навчань міг призвести до значних матеріальних втрат та зниження рівня підготовки і боєготовності ВМС.

Тим часом, 26 травня на 3-й сесії міської Ради Феодосії депутати обговорили питання законності перебування військ НАТО в районі Феодосії. Один з депутатів (від партії регіонів) заявив, що розміщення НАТО в Криму незаконне, і партія має намір пікетувати морський торговельний порт Феодосії з метою не випустити військові вантажі з порту, куди вони мали бути доставлені судном забезпечення ВМС США.

О 10.00 27 травня 2006 р. в порту Феодосії у зв’язку з прибуттям корабля ВМС США «Advantage» проросійськи налаштованими жителями й активістами низки партій, передусім Прогресивної соціалістичної партії України (ПСПУ), Комуністичної партії України (КПУ), Партії регіонів (ПР) – усього близько 100 осіб – розпочалося пікетування під гаслом «Нет НАТО в Крыму!». Учасники акції мали плакати наступного змісту: «Крым — без НАТО!», «Мы не янки, а славяне!», «Не пустимо НАТО до Феодосії!», «Росія — друг, НАТО — ворог!». Пікетуючі заявили, що не допустять розвантаження військової техніки з борту корабля на тягачі, які знаходилися за межами порту. Організаторами акції виступили голова Феодосійської «Российской общины» та один з депутатів Верховної Ради АР Крим. Пікетників у наметах біля воріт порту закликала до рішучіших дій лідер прогресивних соціалістів Н. Вітренко. Збуджені її промовами, мітингувальники почали вимагати відставки начальника порту О. Чумаченка та навіть штурмувати зачинені ворота порту. Але вже у ніч з 28 на 29 травня корабель ВМС США “Advantage” було розвантажено і він вийшов з порту в море.

Об 11.00 29 травня біля порту відбувся мітинг мешканців з різних районів АР Крим та представників Партії регіонів, Партії зелених, КПУ, блоку “Народна опозиція”, Севастопольської молодіжної організації “Прорыв”. На мітингу було оголошено рішення Феодосійського міського голови про проведення позачергової сесії Феодосійської міськради з порядком денним “Феодосія — без НАТО!” та прийнята резолюція про створення народного фронту проти Альянсу. А вже ввечері у будинку Феодосійського міськвиконкому була проведена позачергова сесія міськради, на якій депутатами одноголосно було прийнято рішення оголосити місто «територією без НАТО» та не пропускати «війська НАТО» через Феодосію. 37 депутатів міськради підписали звернення до вищих державних органів, в якому висловили протест проти присутності військ НАТО у Феодосійському районі.  Після оголошення рішення сесії вантажні тягачі покинули Феодосію. Перед в’їздом на територію Феодосійського морського торговельного порту залишився пікет громадян з гаслом «Нет НАТО в Крыму!» та було встановлено 8 агітаційних наметів Партії регіонів, блоку Вітренко, Партії зелених та КПУ.

Представник Президента України в АР Крим Геннадій Москаль, 30 травня, на місці з’ясовуючи ситуацію у Феодосії, заявив під час зустрічі з міськими депутатами лідерами партій, представниками силових структур міста, що за інформацією, яку він має, дозвіл на захід судна Верховна Рада України надала ще у 2005 р., тому жодних порушень законодавства немає. І хоча представники Міноборони проінформували населення, що до Феодосії доставлено техніку та будматеріали, а українські й американські фахівці мають удосконалити навчально-тренувальну базу Старокримського полігону ВМС ЗС України та збудувати кілька ангарів для розміщення учасників навчань й особового складу під час заходів бойової підготовки, протестувальники так і не повірили, що корабель під прапором НАТО прибув з метою участі у навчаннях і вперто твердили: іноземний вантаж призначено для будівництва нової натівської бази в районі Старого Криму, блокували всі чотири під'їзди до морпорту, надалі не даючи можливості вивезти вивантажені з американського судна на берег контейнери і техніку на восьми важковаговиках. Більше того, на борту судна не було іноземних військ (як це провокаційно стверджувалося). Із часом до пікетників приєдналися проросійськи налаштовані активісти із Севастополя, Сімферополя й Алупки. А оскільки Верховна Рада України дозвіл на проведення навчань ще не надала, то вони заявили про продовження пікетування до 7 червня – дати засідання українського парламенту, на якому мало б бути розглянуте питання щодо проведення цих навчань.

31 травня від першого секретаря Феодосійського міськкому Комуністичної партії України, ветеранів війни, праці та військової служби, низки громадських та політичних організацій: «Союза советских офицеров», «Общественно-патриотического движения «Родина», «Всеукраинской организации Союза рабочих, крестьян и трудовой интеллигенции» на адресу міського голови Феодосії надійшло повідомлення про проведення пікетування Феодосійського морського торговельного порту та санаторію Міністерства оборони України до часу ухвалення сесією Верховної Ради України рішення про недопущення навчань на території Криму та неприпустимості введення військ НАТО.

Коли ж 1 червня в Сімферопольському аеропорту здійснив посадку військово-транспортний літак із 110 американськими морськими піхотинцями на борту, участь яких в навчаннях передбачалася їх планом, керівництво КПУ заявило, що воно розцінює це як провокацію і підготовку ґрунту для подальшого нарощування натівської військової присутності в Україні, навмисну ескалацію суспільного напруження в Україні, що є порушенням Конституції і законів України Президентом і його урядовою командою» і закликало блокувати будь-які спроби підготовки і проведення навчань «Сі-Бриз 2006». До слова, у підготовці і проведенні цих акцій разом із російськими спецслужбами активну участь брало командування ЧФ.

За свідченням окремих джерел, ці та інші акції протесту пройшли під патронуванням депутата Держдуми РФ Директора інституту СНД К. Затуліна та реваншистськими проросійськими партіями, які прагнули зірвати курортний сезон у Криму і тим самим покласти відповідальність за це на керівництво України. Пікетувальники, у своїй більшості люди похилого віку, «підігріті» російською пропагандою, вважали, що американці «привезли із собою якусь «хімію», щоб усіх в Криму потруїти, та ще зброю для кримських татар. Слід зазначити, що, починаючи з часу їх повернення до Криму, російськими спецслужбами серед населення Криму і Севастополя активно впроваджувалася думка про формування кримськотатарських підпільних організацій та незаконних збройних формувань для захоплення влади в Криму та створення і функціонування засекречених баз і таборів для їх вишколу. Загалом понад місяць тривало блокування американського вантажу.

Разом з тим, до блокування була залучена певна кількість молодих людей з прапорами червоного та червоно-синього кольорів на авто з написами «Донецьк – проти НАТО!» або «Луганськ – проти НАТО!», зазвичай, в оточенні депутатів районів тих же міст. Усі ці акції активно висвітлювалися російськими кореспондентськими групами НТВ та РТР, які, на заздрість журналістів місцевих ЗМІ, посилено фінансувалися. Часом, нічого це не нагадує?

Оливи у вогонь додавали сорок народних депутатів України, членів ПР, ПСПУ, КПУ, СДПУ(о), котрі, прибувши до феодосійського порту, за словами представника Президента України у Криму Г. Москаля, постійно приходили, відкривали контейнери і запитували: «Москаль, чому контейнер пустий?», на що він відповідав, що він прийшов пустий, тому що це — рефрижератор. І тим самим нашуміли, накричали, і тільки насмішили весь світ, а в підсумку, шукаючи всіляких зачіпок, по суті зірвали підготовку до навчань, і, на превеликий жаль (для українських військових), майно, яке американці привезли, вони ж і забрали. А звинувачення про вкрадену хімічну, бактеріологічну та радіологічну зброю та поведінка політиків, які наробили галасу на всю Україну, залякали людей, залякали відпочиваючих, залишилася безкарною.

Дещо інша картина спостерігалася поблизу Старокримського загальновійськового полігону, де було розбите невеличке наметове містечко, у якому, крім всюдисущих журналістів, знаходилася група чисельністю півтора-два десятки пікетувальників, які вимагали проникнення на полігон, щоб побачити вантаж, привезений будівельниками, оскільки, на їх думку, НАТО бажає «застовпити» в Криму для себе місце, щоб усілякими правдами та неправдами підкорити собі Україну. Очолював пікет не кримчанин, а такий собі В. Пудовщиков — депутат райради Шахтарського району Донецької області (!), який під прикриттям тези про бажання пересвідчитися про характер вантажу, прагнув насправді винести акцію на територію полігону, де йшла планова підготовка до тактичних навчань взводів з бойовою стрільбою окремого батальйону морської піхоти ВМС ЗС України.

Тим часом до Сімферополя прибув літак ще з однією групою американських інженерів, яку теж пікетували з десяток членів проросійської організації «Прорыв». Одночасно на території полігону проводилися роботи з удосконалення матеріально-технічної бази та житлового фонду для проведення навчань в осінньо-зимовий період – щоб військовослужбовці жили не в наметах, а в приміщеннях казарменого типу, обладнаних усіма «зручностями», та весь свій час могли приділяти бойовому навчанню, яке розроблялося та готувалося згідно типових резолюцій ООН за відповідними міжнародними стандартами. При цьому, слід зазначити, що обладнання вартістю кілька мільйонів доларів, яке привіз американський інженерний підрозділ та мав безкоштовно передати українській стороні (яка була б економія для ВМС України!), виявилося заблокованим, а американські інженери перебували «під домашнім арештом» пікетувальників у санаторії МО України, де вони, щоб не гаяти час, долучилися до процесу облаштування території санаторію. Утім, ніхто з пікетувальників та представників російських ЗМІ не хотів помічати, як «натівці» готують здравницю до курортного сезону.

У підсумку в Старому Криму вперше за його багатолітню історію завдяки двостороннім домовленостям та професійній праці заокеанських фахівців повинна була існувати не постійна натівська база, про яку не втомлювалися виголошувати мітингувальники, а сучасний український полігон. А про те, що попри багаторічний досвід міжнародної військової співпраці українським воякам завжди не вистачало комфорту в польових умовах, пікетувальники мовчали і їм чомусь було не соромно за державу, яка не могла організувати гідний прийом учасникам. І ніхто з них не переймався запитанням, чому наші морські піхотинці під час навчань у Шотландії чи Данії живуть у людських умовах, а вдома випробовують себе в екстремальних. А яка була б реакція представників 17 країн, які вперше мали брати участь у навчаннях, коли б їм не було забезпечено належних побутових умов?

2 червня РНБО України розглянула ситуацію навколо навчань. ВО секретаря РНБО України Володимир Горбулін заявив, що підготовка до «Сі Бриз – 2006» триватиме попри пікети у Криму. Разом з тим, підготовку до навчань В. Горбулін назвав незадовільною, і зазначив, що ця ситуація негативно вдарить по іміджу України: «Місцеві органи самоврядування, їх голови і депутати цих місцевих органів, вийшли за межі своїх повноважень і своїми діями поставили під загрозу проведення цих навчань, і, фактично, цим самим завдали удару по іміджу України. Було запропоновано всім правоохоронним органам дати відповідну оцінку тим подіям, які відбулися. І найголовніше, дати чітке юридичне забарвлення всім цим подіям».

РНБО рекомендувала Президенту України зобов’язати силові міністерства забезпечити порядок під час проведення багатонаціональних військових навчань «Сі Бриз – 2006» і «Тугий вузол – 2006», а також здійснити перевірку щодо участі у кримських акціях протесту іноземців – громадян РФ. Президент України Віктор Ющенко звинуватив в інциденті навколо навчань «Сі Бриз – 2006» силові структури, які не змогли скоординувати свої дії з Верховною Радою. Таку позицію глави держави озвучила його прес-секретар І. Геращенко: «Попередній парламент не проголосував за навчання навесні 2006 року тільки під час передвиборчих баталій і, не усвідомлюючи свою відповідальність за репутацію України перед партнерами в світі. Потім парламент взагалі відійшов від цієї теми. Політична позиція нового парламенту має тут дуже чітко прозвучати в найближчий час, тому що мова йде дійсно про міжнародний імідж України та її національні інтереси».

Міністр закордонних справ України Борис Тарасюк у свою чергу назвав події навколо розвантаження американського судна у Феодосії «політичним шоу» та порушенням громадського порядку і провокацією з політичним підтекстом. На його думку, активістам слід було б протестувати в іншому місці – звернути увагу на неподобства, пов'язані з використанням безкоштовно ділянок землі, споруд підрозділами російського Чорноморського флоту, на порушення законодавства України, а також двосторонніх домовленостей. Генеральна прокуратура України заявила, що американське судно “Adventage”, з якого розвантажили техніку, будматеріали та зброю для навчально-тренувальної бази, перебувало у Феодосії на законних підставах.

8 червня журналісти газети «Флот України» заявили про ведення інформаційної війни Росією проти України та зазначили, що міжнародний авторитет України підривається тими, хто живе тимчасовою політичною вигодою і домагається заборони на захід кораблів країн НАТО та прагне, щоб і українські кораблі не приймали в портах країн альянсу. «Поки тривають суперечки щодо того, чи були підстави для знаходження стрілецької зброї в нерозмитнених контейнерах на території Феодосійського порту, щодня через кордони України російськими ЗМІ безперешкодно «ввозяться» гігантські порції дезінформації та брехні. «Інформаційна зброя» – незрівнянно більш руйнівна, ніж звичайна, від якої «втрати» України та її ВМС можуть бути безпрецедентними. Наші військовослужбовці можуть постати перед фактом марності своєї праці впродовж багатьох років. Інформаційна машина брехні та інсинуацій не повинна «промивати мізки» населенню, залякуючи його розривом зв’язків з Росією та нібито вторгненням іноземних військ на територію України», – мовилося у заяві.

У зверненні до депутатів міської Ради та севастопольців громадської організації Об’єднання “Євроатлантичний вибір” зазначалося, що в численних державних документах, насамперед у Конституції України, немає і згадки про позаблоковий статус держави, а навпаки, зокрема, у Законі України «Про основи національної безпеки України»” 2003 року визначено курс на повну участь України в загальноєвропейській системі безпеки та набуття членства в ЄС і НАТО, що відповідає життєво важливим інтересам українського народу.

Зрозуміло, що, як зазначив Президент України В. Ющенко, рішення щодо вступу України в НАТО буде прийматися на підставі Всеукраїнського референдуму. Але розумно його провести тоді, коли Україна наблизиться до натівських стандартів життя громадян, подасть заявку до НАТО, а всі 26 держав – членів НАТО запросять Україну до НАТО. Тому виглядає абсурдною вимога до влади «пресечь противоправные действия по вовлечению Украины в структуры блока НАТО», а також пікетування декількома десятками людей іноземного корабля ВМС, що призводить до політичної напруги та негативної реакції, хоча усі попередні візити до Севастополя кораблів ВМС країн – членів НАТО відвідували в десятки разів більше мешканців і гостей міста. До того ж НАТО за роки співпраці з Україною надала допомогу національним збройним силам, в тому числі і ВМС України, на суму майже 600 млн. доларів США, котрі пішли на фінансування бойової підготовки, адаптацію звільнених у запас військовослужбовців, знищення застарілих зразків боєприпасів і зброї, знищення шкідливого ракетного палива, ліквідацію надзвичайних ситуацій у Харкові та на Закарпатті тощо. Відтак відмова дати згоду на використання міської інфраструктури для підрозділів (кораблів) держав НАТО за їхні власні кошти є проявом нецивілізованості і може завдати шкоди міжнародному іміджу Севастополя. Насамкінець, у зверненні було висловлене сподівання, що депутати міської Ради нового скликання, котрі наголошували на своїй турботі про український народ, виконають передвиборчі обіцянки і будуть захисниками державних інтересів та інтересів мешканців міста-героя Севастополя.

Чітку державницьку позицію, на відміну від представників влади Севастополя,  продемонстрував Представник Президента України в АРК Геннадій Москаль, який, зазначивши, що флоти різних держав – ВМС ЗС України та ЧФ РФ – повинні святкувати нарізно, висловив своє обурення діями прогресивних соціалістів (ПСПУ – авт.), які після виборів отримали в Криму владні посади і волають про курортний сезон, у той час, як їхні однопартійці на мітингах проти міжнародних військових навчань у Феодосії цей сезон зривають.

Варто, на нашу думку, навести ще такий приклад. Паралельно з подіями навколо навчань «Сі бриз – 2006» 26 травня 2006 р. . р.рдепутати Держдуми РФ, члени ЛДПР, зробили запит до уряду Росії щодо подальшої долі українського півострова Крим. Палата, зокрема, дала протокольне доручення комітетам з міжнародних справ і у справах СНД і зв’язках зі співвітчизниками зробити запит в уряді РФ про кроки, які здійснюються для повернення півострова Крим до складу Росії відповідно до Кючук-Кайнарджийського договору 1774 р. (?!).

А 30 травня газета кримських комуністів «Крымская правда» (№96 (23959))  на першій шпальті під заголовком «К сведению» подала твердження: «Украине Крым был передан 19 февраля 1954 года по незаконному решению президиума Верховного Совета СССР». І наступне: «Протокольное поручение в целях возвращения Крыма России подготовил депутат из фракции ЛДПР Николай Курьянович. Отвечая на вопросы корреспондента «Нового Региона», он сказал: «Обострения отношений не нужно бояться - нужно давить на Киев и экономически, и политически, используя для этого и нашу русскую диаспору. Моя точка зрения – нужно вести дело на раскол Украины. Националистов-западенцев сливать во Львов, пусть делают там свою столицу. Пусть якшаются с Западом. Потом их Польша и Румыния окучат по полной программе, научат им сапоги лизать...».

Між іншим, редакцію газети очолював депутат, секретар Постійної комісії ВР АРК мандатної, з депутатської етики, організації роботи Верховної Ради і засобів масової інформації К. Бахарєв. Безумовно, на це негайно відреагували у своєму зверненні до Президента України В. Ющенка голови Кримської крайової організації народного РУХу України, Кримської організації Української народної партії, Всекримського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка та до ВР України керівник Головної служби правової політики Секретаріату Президента України М. Полудьонний.

А що ж  іще могли «співати» кримські комуністи, коли в антинатівських заходах у Феодосії особисто взяв участь, прикриваючись мандатом члена Парламентської Асамблеї Ради Європи сам лідер російських комуністів В. Зюганов. Єдиного він тільки не врахував – маючи право їздити по всій Європі, але втручатися у внутрішні справи інших держав – зась! До того ж, чимало народних депутатів України від ПР, КПУ, не кажучи вже про СДПУ(о) та ПСПУ більш ніж наочно продемонстрували у Феодосії, інтереси якої держави вони репрезентують. 5 червня було встановлено, що прибула з Російської Федерації група молодих людей з п’яти осіб – представників партії ЛДПР – брали активну участь у мітингу протесту проти присутності військ НАТО на території Криму. Відносно вищезгаданих громадян були складені протоколи про видворення їх з території України.

2 червня у спільній заяві МЗС та МВС України був висловлений протест блокуванням Феодосійського порту у зв'язку з розвантаженням американського торговельного  судна «Advantage» та опублікованими в ЗМІ закидами на адресу зовнішньополітичного та оборонного відомств у порушенні законів України. Зазначено, що захід цього судна до Феодосійського порту регулювався нормами міжнародного торгового права і не потребувало окремого дозволу Верховної Ради України (оскільки судно не є військовим), жодним чином не порушувало законодавства України і не підлягало особливому контролю з боку МЗС. Дозвіл на прибуття судна та його розвантаження надав Кабінет Міністрів України 26 травня 2006 р. Відтак, блокування транспортного судна «Advantage» в морському порту Феодосії мало виключно політичне підґрунтя. Головною метою цієї акції була спроба певних політичних сил на підставі вигадок чи відвертої брехні роздмухати громадський неспокій на півострові та скористатися цим для досягнення власних політичних інтересів, які не мали нічого спільного з інтересами українського народу в цілому і кримчан зокрема.

У результаті, ці деструктивні дії під псевдопатріотичними гаслами зашкодили міжнародному іміджу України і стали провокацією проти власного народу й держави. І вже за тиждень до запланованого на 17 липня старту українсько-американських військово-морських навчань «Сі бриз – 2006» стало зрозумілим, що вони таки не відбудуться, принаймні, на суходолі, де була пряма загроза іноземним військовослужбовцям. І хоча на відміну перебування іноземних військ на території нашої держави, яке обов’язково потребує відповідного рішення парламенту України, підготовчі заходи, зокрема, підготовка полігонів неозброєним персоналом (навіть іноземним), рішення ВР не передбачають – це внутрішні повноваження Міноборони, – схоже, такий (законний) розподіл повноважень між законодавчою та виконавчою владою феодосійський «звіринець» (місцевих пікетувальників від П.Симоненка, Н.Вітренко, В. Януковича й В. Медведчука та донських і кубанських «козаків» – насправді, російських ФСБешників) не цікавить.

Разом з тим, не можна не звернути увагу на методах роботи російських ЗМІ періоду травня – липня 2006 р. Підтримавши немолодих «амазонок» п. Н. Вітренко у їх рішучій боротьбі з «американським чоботом, який прагнув  спаплюжити феодосійську землю і чисто вимиту підлогу в санаторіях», Перший канал російського ТБ тут же із захопленням розповів про візит фрегата FFG-49 ВМС США до Санкт-Петербургу. Як доброзичливо і по-доброму сяяв відео сюжет про те, наскільки тепло приймали американських моряків у Північній Пальмірі, не було закликів «Американці – геть!», не розпалювалася ненависть до всього натівського, а матросам з фрегата рекомендували сходити на берег виключно в однострої, оскільки це дуже подобається пітерським дівчатам (?!). У той же час, стає очевидним, що, у порівнянні з рядовими «натівцями», представники різнобарвних козачих формувань яких чимало прибуло до Феодосії, та ще й у таких званнях, були поза конкуренції. Ось повна версія цього відеосюжету: «Американский корабль FFG-49 вошел в русло Невы под российским флагом. Финский залив — одна из самых сложных акваторий, поэтому судно вел опытный российский лоцман. Для моряков из Флориды трехдневная остановка в Петербурге — это не только возможность посмотреть город, но и отдохнуть от морской качки. Корабль небольшой, но имеет свою военную историю. Операция “Буря в пустыне”, захват контрабандных грузов — это малая часть боевых подвигов ракетоносца. Корабль только что закончил международные учения на Балтике». Коментарі, як кажуть, відсутні.

На багатьох напрямках Росія співпрацювала з НАТО значно глибше, аніж Україна. У форматі Росія — НАТО у 2006 р. існувало і активно працювало 19 спільних робочих груп, у той час як Україна мала з НАТО лише 5 робочих груп.

Таким чином, наведені факти продемонстрували, що у питаннях співпраці з НАТО Росія, починаючи з 2000 р., постійно випереджувала Україну. Участь в ОАЕ надавала РФ пряму воєнно-політичну вигоду – постійну присутність у Середземному морі Андріївського прапора, адже у цьому стратегічно важливому для Росії регіоні цього не було за часів розпаду СРСР. Натомість виникає закономірне питання: чому в Росії не було жодних проблем у співпраці з флотами країн НАТО, а в України — безперервні “гучні натівські сенсації”, конфлікти та маніпуляції громадською думкою? А чого варте було рішення Верховної Ради  з передачі Росії контрактів з перевезення натівських вантажів, які донедавна здійснювала  українська військово-транспортна авіація? Відтак, закономірним був наслідок – Україна була постійно у багнюці, а Росія — «вся у білому» і холоднокровно робила (як і зараз робить), що їй вигідно?! Висновків, на жаль, військово-політичним керівництвом держави не було зроблено і ми ще досьогодні відчуваємо міжнародні наслідки цього «ляпасу». Хоча, російсько-грузинська війна 2008 р. дещо «просвітлила» керівництво та частину українського політикуму, але з часом, після зміни влади виборів 2010 року, все було, які відомо, спущено на пси.

Між тим, слід зазначити, що, незважаючи на ці та інші обставини і проблеми, у жовтні 2006 року все-таки був відправлений у Середземне море перший український бойовий корабель – протичовновий корвет «Тернопіль», запланований до участі в операції НАТО з виявлення і попередження терористичних дій «Active Endeavor» (ОАЕ). Безумовно, досвід інтенсивної двосторонньої співпраці наших російських та натівських партнерів став у нагоді українським військовим морякам, які вслід за ЧФ РФ готувалися до участі в операції, в успіх якої, у подальшому, зробили свій внесок. До слова, у відповідь на агресію РФ проти України, НАТО у якості санкцій з березня 2014 р. припинила співробітництво з ВМФ РФ в операції «Активні зусилля», а в подальшому – повністю припинила військові контакти з РФ.

Загалом, кілька суттєвих, суб’єктивних у даному випадку, чинників, зокрема, формальне (на папері) виконання Цільового плану дій Україна — НАТО на 2006 рік, кримські події навколо навчань «Сі бриз-2006», коли 200–250 «сі-бризівських бунтівників» зірвали заплановані міжнародні навчання, призвели до позбавлення України обіцяного приєднання до Плану дій щодо набуття членства в Альянсі (Membership Action Plan), а отже – кількарічна робота армії спеціалістів МЗС, Міноборони, уряду, Місії України при НАТО і, звичайно ж, Президента, отримала фіаско! ККД цієї роботи — нуль, ККД роботи Г. Конюкової та А. Мамонтова з російських НТВ та РТР – 100 відсотків!. У підсумку, наступний, черговий саміт НАТО у Ризі (жовтень 2006 р.) для України залишився безрезультатно.

Згодом, будівництво містечка, яке планувалося завершити до середини липня – початку навчань «Сі бриз – 2006», – завмерло. А Верховна Рада України так і не дозволила робити військовим їхню справу.

У подальшому, коли у період з 14 по 26 липня 2008 р. у районі Одеси, Миколаєва та в Криму відбулися чергові американо–українські тактичні військово-морські навчання «Сі Бриз – 2008» із залученням держав – членів НАТО та країн – учасників програми Альянсу «Партнерство заради миру», метою яких було підвищення рівня взаємодії і сумісності підрозділів країн – учасників при проведенні «миротворчих та гуманітарних операцій», відбулися спроби зриву навчань, зокрема, поблизу озера Донузлав. Разом з тим, під час навчань відпрацьовувалися ведення пошуку підводного човна умовного противника, заходи з контролю судноплавства, відбиття нападів противника з повітря і моря, висадка десанту, навчально-бойові стрільби.

Але МЗС РФ у черговий раз висловив своє обурення: «Характер учений, попытки подать их в антироссийском ключе, а также участие в них внерегиональных держав не может не вызывать вопросы и определенную обеспокоенность. Почему именно бассейн Черного моря выбран для отработки сомнительных целей учений?". На його думку, причорноморські країни «в состоянии сами, без патерналистского вмешательства извне, решать задачи обеспечения безопасности и стабильности на Черном море, опираясь на уже имеющиеся здесь механизмы взаимодействия – БЛЭКСИФОР, Черноморская гармония. Данные учения в последние годы сопровождаются многочисленными акциями протеста со стороны местного населения. С учетом политической обстановки вокруг учений Минобороны России приняло решение отказаться от участия в них наших военных». Крім того, на думку МЗС РФ, масові протестні акції проти навчань відобразили настрої в суспільній думці в Україні у зв’язку з курсом української адміністрації «на форсированное вступление в альянс, который не способствует укреплению добрососедских отношений с Россией».

Отже, військові цю неоголошену війну політиків програли, а «феодосійську» спецоперацію можна впевнено класифікувати як однозначну втрату для Збройних Сил та України взагалі, яка стала можливою з боку РФ унаслідок безвідповідальності посадових осіб і бездіяльності кримських українських спецслужб та МВС, які вже тоді стали на шлях державної зради. Ці та подібні акції засвідчили про тривалу цілеспрямовану систематичну діяльність політичних кіл РФ та проросійськи налаштованих політиків та ЗМІ в Криму та інших регіонах країни щодо дестабілізації обстановки, зриву заходів міжнародного військового співробітництва ВМС ЗС України.

Не можна не погодитися з висновком одного зі знаних вітчизняних експертів – політологів Григорія Перепелиці про те, що спроба ревізії зовнішньополітичного курсу України може становити загрозу її національній безпеці, оскільки вона позбавляє країну механізмів захисту її безпеки і оборони, що пов’язане напряму з дотриманням Україною позаблокового статусу та повномасштабної інтеграції в Єдиний економічний простір. Цей чинник, поряд із намаганням визначити засади зовнішньої політики під правлячу коаліцію є суттєвим викликом для безпеки країни. Відтак, з кожним переформуванням парламентської більшості змінювався і зовнішньополітичний курс країни. Небезпека полягала в тому, що тоді зовнішня політика віддзеркалювала не національні інтереси, а корпоративні чи вузькокланові інтереси та партійні програмні. У такому разі вона взагалі буде позбавлена всілякого сенсу. Збереження такої небезпечної для країни тенденції призвела до загострила цілий комплекс проблем у її відносинах з Російською Федерацією та великої імовірності втрати Україною її державного суверенітету і незалежності.

Про загрозу для національної безпеки України свідчили події, які відбулись протягом 2006 року: конфлікт між Україною та Росією з приводу транзиту газу до Європи та ціни на російський газ;

- загострення питання присутності Чорноморського Флоту на території України;

- посилення інформаційного впливу Росії на території України;

- торгівельні війни.

Проте, незважаючи на важливість кожної з цих проблем, найбільшу загрозу для України складало намагання Росії повернути собі статус великої держави, як одного з впливових центрів багатополярного світу за рахунок реінтеграції в лоно своєї державності країн пострадянського простору. Для України таким реінтеграційним проектом з боку Росії було залучення її до формування Єдиного економічного простору.

Виходячи з вищезазначеного, можна зробити наступні висновки.

1. Блокування міжнародних військово-морських навчань «See Breese-2006» представниками політичних партій зі складу «антикризової коаліції» (ПР, КПУ, СПУ, СДПУ(о), ПСПУ), проросійських громадських організацій Криму та козачих організацій РФ призвело до зриву важливого заходу міжнародного військового співробітництва ВМС ЗС України, який проводився, зокрема, для підготовки до участі в антитерористичній операції НАТО «Активні зусилля» та сприяв подальшій дестабілізації обстановки і перенесенню навчань «See Breese-2008» на материк.

2. Зрив навчань «See Breese-2006» за відсутності попереджувальних заходів та адекватного реагування відповідних структур України засвідчив про успішну діяльність спецслужб РФ з посилення інформаційного впливу на території України та підриву інститутів держави, послаблення її суверенітету.

3. Подальші спроби “антикризової коаліції” та Уряду Януковича періоду 2006-2009рр. перебрати на себе повноваження у сфері зовнішньої політики призвели до створення загрози національній безпеці України та зростання ймовірності втрати її державного суверенітету, незалежності і територіальної цілісності.

4. Прихід до влади у лютому 2010р. ставлеників Кремля призвело до подальшої часткової втрати політичного та економічного суверенітету України, укладення Харківських угод у квітні 2010р.

5. Загострення відносин навколо передачі українській стороні системи навігаційно-гідрографічного обладнання (маяків), які після завершення розподілу флоту знаходилися в підпорядкуванні ЧФ РФ, окрім загрози безпеці мореплавству, підривало довіру до України як морської держави.

6. Подовження терміну перебування ЧФ на території України, руйнація інституцій національної безпеки України, зворотній відхід від політики євроінтеграції засвідчило про угодовство правлячих кіл з політикою Кремля та призвело до суспільно-економічної кризи в Україні, революційної зміни влади та подальшої збройної агресії проти України, анексії Криму та тимчасової окупації частини території Донецької та Луганської областей, спроби знищення Української держави, а також втрати системи базування ВМС ЗС України та більшої частини корабельного складу.

7. Ці та інші події засвідчили про необхідність ретельного врахування уроків історії та спрямовувати свою діяльність на недопущення сьогодні і в подальшому трагічних помилок і завжди тримати порох сухим.

Відтак, це потребуватиме від України цілого комплексу узгоджених між гілками влади дій і заходів, а також розробки стратегії зинейтралізації та упередження цих негативних, а часом і загрозливих явищ і процесів. Відповідно безпековий компонент має бути одним з головних напрямків зовнішньої і внутрішньої політики України.

 

Сергій Соколюк,

кандидат історичних наук,

доцент, м. Київ

ФОТО: Інтернет

QHA