КИЇВ (QHA) -

"У Кремлі не врахували, що в Україні в ході військової реформи по західній моделі створені сили спеціальних операцій, які не підкоряються ГУРу, а приміряли власну "кальку"".

QHA: Маю до Вас запитання стосовно провокації в Криму. Уже не перший тиждень звучать абсурдні звинувачення з боку Росії, що начебто Україна надсилає на півострів диверсійні групи для здійснення терористичних актів у Криму. З точки зору військового, з якою метою Кремль влаштовує такі провокації й чого він домагається від України?

Ігор Кабаненко: По-перше, ми маємо зрозуміти, що це дійсно провокація. Насправді цього нема. Це вигаданий пропагандиський трюк, який має свою мету та свої завдання. Звичайно, ми про це можемо тільки здогадуватись.

На мій погляд, тут є декілька аспектів. Перший аспект – це, звичайно, політико-дипломатичний для того, щоб розвернути західний політичний істеблішмент на те, що нібито Україна застосовує терористичні методи.  Адже це все було зроблено під виглядом терористичних дій, саме у розпал курортного сезону, щоб створити ілюзію, ніби була спроба його зірвати.

Це абсурд. І це абсолютно виключено. Адже таких завдань взагалі немає в подібних підрозділів. Але мова навіть не про це. А мова про намагання Кремля розвернути Захід проти України. Спираючись на фейк про те, що нібито Україна проводить у Криму терористичні акти й Україна порушує усе, що можна порушити, отже, вона має бути покараною за це.

З іншого боку, там питання, пов’язані з виборами — це другий аспект. І знову ж таки це внутрішній фактор, адже в історії Росії достатньо прикладів, коли вона намагалася розв’язати внутрішні проблеми вимальовуванням  собі зовнішнього ворога як у ближчому, так і далекому вимірі, та переключенням суспільства на нього шляхом підігрівання суспільної думки: «Ось у нас є підступний ворог, і ми повинні з ним боротися, а внутрішні проблеми поки почекають».

Третій аспект, звичайно, військовий. Знаєте, в цьому інциденті було багато суто російського сприйняття. Вони заявили, що нібито це діяли представники українського ГУРа (Головного управління розвідки). Але насправді наш ГУР таким не займається, у нього зовсім інші завдання. У Кремлі не урахували, що в Україні під час воєнної реформи за західною моделлю створені сили спеціальних операцій, які не підпорядковуються ГУРу, вони приміряли власну «кальку» (в Росії підрозділи спеціальних операцій входять до складу ГРУ – Головного розвідувального управління).

Тобто усе це було вигадане й орієнтоване на громадянське суспільство, дестабілізацію ситуації як на континентальній частині  України, так  і в Криму.

Я думаю, ми повинні винести певні уроки, щоб надалі попереджати можливі провокації.

QHA: Наскільки Україна зараз здатна оборонятися, якщо Росія спробує зробити повномасштабний наступ?

Ігор Кабаненко: Я думаю, на даному етапі широкомасштабна чи регіональна війна, як дехто каже, що це може стати початком третьої світової війни, мало імовірна. Тому що це шлях самознищення Росії  — там не достатньо ресурсів, щоб вести такі війни. Водночас є можливості досягати якихось оперативних результатів, наносити удари в оперативній і стратегічній глибині, застосовуючи авіацію, розвідувально-диверсійні та аеромобільні підрозділи. Є також можливості діяти в гібридному форматі. Але на сьогодні Кремль не має потенціалу вести масштабні операції стратегічного рівня на широкому фронті.

Ця війна, за висловлюваннями багатьох, — збройна боротьба нової генерації чи гібридна війна — побудована на раптовості, мобільності, точкових і вибіркових діях, а також маніпуляціях суспільною свідомістю. У загальних рисах російська стратегія цієї війни передбачає вишукування у нашій системі оборони слабких місць; цільовий вплив на них у сприятливий момент для формування зон нестабільності; досягнення власної переваги (панування) у цих зонах та їх розширення. Слід чітко розуміти природу цієї війни, яка ведеться як військовими,  так і не військовими засобами – у дипломатичному, інформаційному, кібернетичному, економічному, релігійному та інших середовищах, тобто охоплює усі сфери життя суспільства.

Звичайно, це потребує відповідної адекватної реакції. По-перше, ми повинні самі розуміти, де у нас слабкі місця. По-друге, робити все, щоб закривати для ворога можливість просування за цими напрямами. По-третє, стримувати супротивника для того, щоб він відмовився від агресивних планів. Що таке стримувати? Це мати такі спроможності, щоб завдати агресору неприйнятних збитків у разі його наступу. 

«Фактично Кремль сьогодні використовує Донбас у якості полігону для

обкатки новітніх рішень у сфері озброєнь та їхнього застосування».

QHA: А як щодо ескалації конфлікту на Донбасі?

Ігор Кабаненко: Це також є свідченням російського стилю гібридної війни – тримати в напрузі, загрожувати, впливати на морально-психологічний стан тощо.

Звичайно, з нашого боку повинні бути адекватні заходи.

QHA: Якщо порівнювати з минулими роками, наскільки Україна на сьогодні обороноздатна? Чи вдалося за два роки відбудувати армію?

Ігор Кабаненко: Безумовно, в Україні багато зроблено з відновлення озброєння та військової техніки, її модернізації.

Але ця війна технологічна. Для досягнення мети в ній широко використовуються новітні технології. І не лише інформаційні, але й інші для того, щоб досягти мети. Фактично Кремль сьогодні використовує Донбас у якості полігону для обкатки новітніх рішень у сфері озброєнь та їхнього застосування. Тому відповідь на все це повинна бути також технологічною.

Знаєте, симетричною відповіддю дуже важко буде досягти мети. У даному випадку симетрія потребує величезних ресурсів і не є ефективною з точки зору природи цієї війни. На мій погляд, доля цього конфлікту буде вирішена саме шляхом технологічної переваги. І сторона, яка матиме технологічні переваги в широкому розумінні, зможе досягти тих результатів, які вона ставила перед собою. Тому ми не маємо ганятися за симетрією, а повинні втілювати ті речі, які побудовані на найновітніших технологіях – лазерних, радіокомунікаційних, симуляційних, новітніх матеріалах та ін.

QHA: А можете, будь ласка, назвати конкретні приклади видів зброї, які на сьогодні в Україні були розроблені?

Ігор Кабаненко: Насправді на рівні науково-дослідних конструкторських робіт заділу вистачає. Не вистачає лише реалізації цього заділу на практиці. Це питання побудови прагматичного державно-приватного партнерства у сфері оборони, створення офісу головного вченого, як в Ізраїлі, який відповідатиме за втілення кращих розробок, зокрема, підтримку стартапів у оборонній сфері. Нам треба по-іншому дивитися на державне оборонне замовлення, створювати живучі бойові системи.

На мій погляд, більше уваги слід приділяти Військово-Морським Силам України.

QHA: Через те, що Росія вкладає багато грошей у військову галузь, ми зможемо її наздогнати?

Ігор Кабаненко: Я би не ставив так запитання – наздогнати. Росія нарощує наступальні спроможності, Україна – миролюбна держава, яка нікому не загрожує. Разом з цим, ми повинні утримувати сучасний оборонний потенціал, щоб утримувати, гарантувати недоторканість, територіальну цілісність і суверенітет держави.

QHA: Чи насправді потрібно Україні летальна зброя із ЄС чи США?

Ігор Кабаненко:  Ми стоїмо на першому рубежі в цьому цивілізаційному конфлікті та захищаємо сьогодні західне суспільство, демократичні цінності. І ми сьогодні бачимо консолідацію навколо України та підтримку з боку США і західних країн. 

Чому мова йде про летальну зброю? Взагалі, на мій погляд, саме формулювання – летальна зброя — мені дещо не зрозуміле. Я звик, як військова людина, оперувати такими поняттями, як наступальна й оборонна зброя. От якщо вести мову про оборонну зброю, то чому б не допомагати Україні для того, щоб захищати себе і своїх сусідів. У цьому є сенс. Це питання політико-дипломатичне та торкається багатьох аспектів.

«Я прихильник концепції так званого москітного флоту.

Її поділяє багато експертів і наших західних партнерів».

QHA: Дехто із спеціалістів говорить, щоб використовувати летальне озброєння, яке надає США чи інші країни, потрібно мати відповідних спеціалістів і можливість ремонтувати його. А в Україні з цим проблеми, бо немає кваліфікованих людей і немає заводів, які б могли виготовляти деталі до них.

Ігор Кабаненко: Насправді я скажу, що наша країна має величезний технологічний потенціал. У нас дуже гарна політехнічна школа. Багато наших випускників, на жаль, працюють в інших країнах, показують там гарні результати, в тому числі і в нашій компанії  є хлопці з дуже сильною, дуже системною інженерною і технологічною школою. Тобто система підготовки інженерних кадрів та освіти в цілому у нас непогана. Вона дозволяє нашим воїнам досить швидко опанувати будь-яку зброю, будь-які новітні сучасні системи.

З іншого боку, усі новітні сучасні системи мають дружній інтерфейс до солдата, до офіцера. Це не є чимось таким, чим має керувати академік. Це розраховано на відповідний рівень, на солдата, на його відповідну інтелектуальну, освітню підготовку.

Українці завжди були гарними воїнами. Навіть наші колеги з заходу після навчання казали, що українські військовослужбовці – це високопрофесійні хлопці, солдати. Я сам брав участь у багатьох навчаннях та заходах. І бачив достатньо високий рівень розуміння військової техніки.

QHA: Україна після анексії Криму втратила більшу частину свого флоту, адже багато військових кораблів залишилося там. Чи можливо відновити такі величезні  втрати?

Ігор Кабаненко: Для того, щоб відновити свій військово-морський потенціал, Україна може використати відкрите вікно можливостей у рамках військово-технічного співробітництва з країнами Заходу. Насамперед, закупити найсучасніші платформи у наших партнерів. І повірте – це дійсно високотехнологічні вироби та системи, які дозволяють стримувати іншу сторону, створювати зони безпеки, забезпечуючи територіальну цілісність і суверенітет нашої держави на морі.

Я прихильник концепції так званого москітного флоту. Її поділяє багато експертів і наших західних партнерів. Це побудова невеликих швидкохідних (більше 50 вузлів) малопомітних платформ, але потужних з точки зору можливостей морської зброї, розташованих на них. За вартість одного корвету можна побудувати десятки таких платформ, які зможуть захистити Україну від активованих загроз на морі.

Розумієте, морське середовище – це не стіна, а дорога, тобто можливість здійснення економічних морських перевезень, видобування корисних копалин, ведення морегосподарчої діяльності тощо.

З іншого боку – цією дорогою може «прийти» біда, загроза. Інколи для цього вистачає декількох годин. Тому потрібно мати відповідну систему швидкого реагування з доцільними бойовими спроможностями.

QHA: Росія захопила українські газові вежі в Чорному морі, порушивши водну економічну зону. Чому Україна не змогла захистити своє майно?

Ігор Кабаненко: На сьогоднішній день ці вежі розташовані на Олімпійському та Голіцинському газових родовищах континентального шельфу України, на який розповсюджуються суверенні права нашої держави. Ці права закріплені міжнародними конвенціями та угодами, є невід’ємним елементом суверенітету нашої держави. Але сьогодні, на жаль, там панує інша країна.

Знову ж таки – це запитання до керівників, які за це відповідають. Якщо не вистачає можливостей для реагування, чому вони не створюються в пріоритетному порядку? Хотів би наголосити, що з самого почату плани Кремля були спрямовані на заволодіння українськими приморськими територіями, адже від них залежать розміри суверенних морських акваторій приморської країни — багатих корисними копалинами та ресурсами територіального моря, морської економічної зони і континентального шельфу. Для захисту суверенних прав України на морі нам потрібно багато різних бойових катерів, як українського, так і закордонного виробництва.

Це питання досить серйозне, яке турбує мене як громадянина України та військового моряка, воно має вирішуватися швидко і результативно. Але за два останні роки зроблено небагато.

«Подібний приклад вичікувальної позиції завжди приречений на поразку.

Уникнення ризиків будь- якою ціною — це завжди поразка».

QHA: На Вашу думку, можна було уникнути анексії Криму чи все ж таки було вже запізно щось змінити?

Ігор Кабаненко: Нам потрібно винести уроки з Криму, а ми цього не зробили, на жаль. Низка моментів були пов’язані з тим, що не було чіткого політичного-військового керівництва. З іншого боку, не знайшлася людина, яка б у критичній ситуації, спираючись на законодавство України, на Закон про Збройні сили України, Закон про оборону України, взяла б на себе відповідальність і діяла відповідно до чинного законодавства. І нічого більше. Усі чогось вичікували у Києві, щоб нікого не провокувати.

Подібний приклад вичікувальної позиції завжди приречений на поразку. Уникнення ризиків будь- якою ціною — це завжди поразка.

QHA: Як ви оцінюєте дії Міноборони на Донбасі? На Вашу думку, правильно лише стояти і тримати свої позиції, навіть коли тебе постійно обстрілюють із важкої артилерії, і при цьому не відстрілюючись і не даючи гідного відсічу ворогові?

Ігор Кабаненко: Це дуже не просте питання і не таке однозначне, як може показатися на перший погляд. Є декілька вимірів цієї ситуації. Безперечно, те, що гинуть люди – це неприпустимо.

З одного боку, ми кажемо, що це війна, а з іншого – це антитерористична операція. З одного боку, ми кажемо, що захищаємо свою землю, і це справді так, а з іншого — є жорсткі політичні обмеження, які стримують українську сторону від бойових дій.  Інакше нас можуть звинуватити у відкриванні вогню першими. Тому в цьому питанні більше політико-військового забарвлення.

Ми повинні шукати вихід із ситуації, яка склалася. Адже на Донбасі вона дещо статична, з коливаннями в той чи інший бік. От, наприклад, взяти святкування 25-ої річниці незалежності України: ми побачили перегрупування військ, російську ротацію та прибуття нових ешелонів тощо.

Оці всі аспекти дуже тривожні й вони потребують розв’язання. З іншого боку, ми розуміємо, що Росія це все підтримує, поставляє важку техніку усіма можливими способами, у тому числі із застосуванням своїх військовослужбовців. Ми повинні реально розуміти, що через пряме втручання РФ у цей конфлікт буде важко рухати цю конструкцію в бік або повернення цих територій чи надання їм статусу. Хоча я особисто скептично відношусь до надання особливого статусу Донбасу.

З ситуації, яка склалася, потрібно шукати вихід різними способами і прийомами, і не лише політико-дипломатичними.

QHA: Це заморожений конфлікт, який може затягнутися на роки?

Ігор Кабаненко: На жаль, індикатори свідчать що цей конфлікт на роки.

QHA: А що Україна може зробити в даному випадку?

Ігор Кабаненко: Ми повинні шукати можливості не лише у військовому вимірі. І не лише політико-дипломатичному. Ми маємо шукати можливостей у різних вимірах.

Я був на останній Ризькій конференції НАТО і там звучала позиція експертів, що основне поле битви у гібридній війні – це свідомість громадян. Системною базою оборони в цих умовах є єдність суспільства, основана на його цивілізаційному виборі. Це як «живучість» бойового корабля —можливість корабля протистояти бойовим і аварійним пошкодженням, зберігаючи при цьому свою боєздатність та бойову стійкість. Наприклад, при бойових пошкодженнях на кораблі є такі системи , завдяки яким можна вчасно погасити пожежу, переключитися на резервне обладнання, поставили пластирі і т.п. і корабель буде продовжувати виконувати бойове завдання в морі. У нього є конструктивні, організаційні, технічні й інші способи протистояти діям ворога. Подібні речі потрібні і в суспільстві, щоб вистояти і перемогти.

Потрібна витримка нашого суспільства, вміння ефективно протистояння гібридним загрозам. Я думаю, що це правильний шлях. І ми маємо побудувати подібну конструкцію живучості суспільства саме з точки зору адекватного сприйняття всього того, що відбувається, та протистояння загрозам, щоб ворог не мав шансу дестабілізувати ситуацію в середині країни та реалізувати агресивні плани.

«У нас є гарні протитанкові системи, гарні можливості в бронетанковому,

літако- та кораблебудуванні, системах спостереження, створенні високоточної зброї».

QHA: Потрібно боротися з корупцією і непрофесіоналізмом у владних структурах?

Ігор Кабаненко: У тому числі. І не лише з корупцією, тут є багато всього. Слово корупція, на мій погляд, дуже часто вживають. Під корупцію вже заганяють все, що можна і не можна. Це вже такий лейб. Тут більше політики і піару, ніж реальних справ.

Звичайно, суспільство повинно шукати спосіб для виживання таким чином, щоб був певний баланс, виведений у суспільстві. І шлях подолання корупції – це баланс, а не сама корупція. Коли буде мінімальна владна відстань, коли різниця між найбагатшими і найбіднішими буде не такою значною. Ось де основні проблеми і питання, і якщо їх вирішити, то тоді не буде корупції, а буде зовсім інший спосіб існування. А якщо спосіб існування такий, як у нас зараз, то звідси відповідні проблеми: багато піару, олігархічна система, корупція тощо.

QHA: Багато хто з міжнародних спеціалістів говорить, що подібну гібридну війну, яку проводить Росія з Україною, вони вперше бачать.

Ігор Кабаненко: Це справді так і не так. Подібні речі були в минулому. Але сучасні технології дозволяють це робити на іншому рівні і більш ефективно – з використанням дронів, засобів кібервійни, сучасних засобів управління боєм, далекобійної артилерії та іншого.

QHA: В українському суспільстві точаться суперечки навколо повернення ядерного озброєння. На Вашу думку, чи потрібна ядерна зброя Україні?

Ігор Кабаненко: Гіпотетично це можливо, але з точки зору місії, ролі України в світовому й європейському співтоваристві це навряд чи можливо.

А взагалі я не бачу в цьому необхідності. Для чого? Ми ж не хочемо комусь демонструвати загрозу? Кому, Росії?

Повірте, у нас є багато інших можливостей, просто їх потрібно розвивати, щоб захистити себе. Щоб не загрожувати комусь, а гарантовано захистити себе.

Створення в Україні ядерної зброї не буде фактором стримування від чогось. Це буде фактором ініціалізації якихось речей, які будуть створювати нові поля загроз. Повірте, це так.

Знову ж таки я хочу сказати, що у нас дуже серйозний людський потенціал. Це величезний капітал України, який потрібно правильно використовувати.

QHA: І серед молоді теж багато?

Ігор Кабаненко: Різного віку, і молодих, і тих, хто пройшов АТО, і тих, хто працював у різних сферах. У нас потенціал колосальний, тільки потрібно створити належні умови для його розкриття і спрямувати.

QHA: На сьогодні Україна може похизуватися новітніми технологічними розробками в військовій сфері?

Ігор Кабаненко: Насправді потенціал дуже серйозний і такі роботи проводяться.

У нас є гарні протитанкові системи, гарні можливості в бронетанковому, літако- та кораблебудуванні, системах спостереження, створенні високоточної зброї. Наша компанія ЮА.РПА виробляє декілька високотехнологічних продуктів, також є у нас безпілотні системи.  Тобто потенціал у нас є, але його потрібно використовувати та розвивати.

До того ж нам не вистачає прагматичного державного приватного партнерства в сфері оборони.

QHA: А кольчуги? Ми вже їх втратили чи все ж можна було б їх повернути?

Ігор Кабаненко: Я думаю, що нічого не втрачено. Все починається з людей, їх досвіду та знань. Я прихильник того, що оборонній сфері мають створюватися сучасні бойові системи, а не лише зразки озброєння та військової техніки.

QHA: Можете, будь ласка, пояснити, що Ви маєте на увазі під визначенням бойові системи?

Ігор Кабаненко: Бойова система – це, наприклад, не лише танк у традиційному розумінні. Це танки з командною системою бойового управління, системами криптованої комунікації з другими танками і іншими зразками озброєння, системами отримання даних від різних сенсорів, джерел інформації, зокрема, безпілотників, системами нічного бачення тощо. Тобто високоефективні бойові засоби як з точки зору розвідки, так і з точки зору впливу на противника – бронемашини, кораблі чи літаки, поєднані та взаємосумісні з іншими засобами, і все це в тісному контакті, у тісній взаємодії.

На моє переконання, Україна може багато досягти не лише у сфері оброни, роблячи ставку на інноваційну економічну модель розвитку, яка базується на сучасних рішеннях.

QHA: Зараз 25-та річниця незалежності України, які реформи в оборонній сфері потрібно проводити найперше?

Ігор Кабаненко: Наш сектор оборони взяв на себе серйозні зобов’язання — зробити його ефективним і до 2020 року перейти на стандарти НАТО. У стратегічному оборонному бюлетені визначені п’ять амбітних стратегічних цілей оборонної реформи й їх потрібно досягати, бо часу дуже мало. Для їх реалізації, насамперед, слід змінити військову культуру, відійти від радянського менталітету. Це непросте, але важливе завдання.

Також слід  підвищувати розуміння технологічного, маневрового (мобільного) характеру ведення сучасної війни і використовувати це на практиці. Не забувати про море і важливість переваги в різних середовищах війни нової генерації, а не лише на суходолі.

Еліна Сулима

ФОТО: інтенет

QHA