КИЇВ (QHA) -

Виконавчий продюсер фільму «Крим. Як це було» Сергій Малярчук та режисер Констянтин Кляцкін розповіли про українських героїв, які, ризикуючи власним життям, переганяли українську техніку з Криму до Миколаєва. І після переходу військовослужбовців з півострова на материкову частину України керівництво частин постійно проводить навчання, дозволяючи морякам та пілотам набувати військового досвіду. Про це та багато іншого читайте далі в інтерв’ю із Сергієм Малярчуком та Констянтином Кляцкіним.

 Головнокомандувач Військово-морськими силами України Ігор Воронченко навіть пропонував бомбити парламент Криму, щоб звільнити Верховну Раду Криму від російських загарбників. Кримські військові розповідали вам своє бачення, як можна було протистояти російській агресії в Криму?

Сергій Малярчук: Ми знаємо цю історію. Воронченко — великий патріот України, і в нього були свої бачення вирішення проблеми. Їх, можливо, було набагато більше, і були набагато радикальніші, ніж пропонував сам Воронченко.

Коли ми спілкувалися з десантниками, вони так само були здивовані, що так легко здали Крим. Були варіанти, у яких він казав, що тими силами, які залишилися, навіть 30% лояльних українській новоствореній владі могли контролювати ситуацію на початкових етапах російської експансії на півострові.

 В Криму на той час перебувало 20 тисяч внутрішніх військ, але, на жаль, жодних наказів вони теж не отримали. Також були ідеї щодо відправлення літаками підкріплення для українських військових у Криму, але після захоплення аеропортів росіянами це стало неможливо.

Сергій Малярчук: Майже в усіх наших розмовах відзначали, що ситуацію можна було змінювати або контролювати лише на початковому етапі, коли російських військ було не так багато.

Десантники із 79-ї окремої аеромобільної бригади та морпіхи найбільше були ображені тому, що вони були у себе вдома і вони півострів знали як свої п’ять пальців.

Хлопці із 79-ї бригади сказали, що декілька ключових позицій в Криму — це Феодосія, Бельбек і Керченська переправа  вони могли блокувати. За їхніми словами, вони могли б пустити добру крові росіянам. І, можливо, якби вони відчули цю кров, то це змогло би змінити геополітичну ситуацію. Якби ми вв’язалися в цей конфлікт, то, можливо, на Сході він би не відбувся. А якби відбувся, то не в такому масштабі. По суті Крим залишився без військових дій, і люди, які були готові воювати проти України  усі, звісно, поїхали на Схід. І це підтвердилося, оскільки багато людей з Криму прибувало на Схід, особливо на початковому періоді. Ці висловлювання мають під собою грунт.

Військові є військові, і вони виконують накази, які надходять від вищого керівництва, а наказів було дуже мало на той час. І один із наказів був тримайтеся.

 Головна причина переходу українських військових на бік росіян це те, що більшість із них були місцевими, і вони не хотіли втрачати свої сім’ї, майно. Вам розповідали про це військові, з якими Ви спілкувалися під час зйомок фільму?

Сергій Малярчук: Чим більше ситуація залишалася невизначеною, тим більше людей мали часу, і ті, які сумнівалися, йти чи не йти, через два-три тижні таки вирішили піти. Якби накази надходили скоріше і адекватно до ситуації, то було б ясно, що зрадників було набагато менше. Навіть зважаючи на той факт, що якщо вони, можливо, й хотіли виходити, але виконуючи наказ  це було неможливо зробити.

Так чи інакше, був якийсь відсоток людей, які виконали свій військовий обов’язок. Вони або переганяли техніку, або просто перейшли на деякий час дослужувати в Україні, але вони все одно написали рапорти і поїхали в Крим, але вже як цивільні. Це такий само неприємний момент, але він менш трагічний, ніж той, який можна було спостерігати при прямому переході.

Наприклад, приходили на корабель і казали: підписуйте це. Були випадки коли приходили в частину, як було з морпіхами, або кидали листівки. Ми у своєму фільмі це показували, коли російські військові скидували листівки, де було сказано  підписуйте рапорти. Це досить топорно було зроблено.

Тим не менше, люди, які народилися і жили у Криму, не уявляли собі перехід на службу на територію континентальної України. І взагалі логістика була дуже складна.

— Деякі  військові українські частини штурмували, принаймні ті, що не мали достатньої кількості зброї, а з частинами, які мали озброєння і могли себе захистити, вели постійні переговори.

Сергій Малярчук: Це мене найбільше вразило, коли я дізнався про це, і це частково висвітлювали у пресі. Наприклад історія Сакської бригади, яка повністю вивела свій арсенал і весь свій склад. Це було зроблено безпафосно. Якось так зі знанням справи і у тяжких умовах. До них так само приходили чеченці, і, погрожуючи їм, казали, що не дай Боже щось там підніметься  будемо вважати це порушенням якихось там домовленостей, і ми будемо збивати усе. І крім того відчувався такий самий наземний пресинг через блокування частини. Саме такі розповіді, особисто для мене, були відкриттям.

Якщо ми знали лише про Мамчура, про його подвиг, то про подвиги людей, які виконали свій обов’язок і вивели військову техніку та зберегли військову частину морської авіації  ні.

Це один із сюжетів нашого фільму і власне головний герой підполковник Сурайкін, який щойно прилетів із Африки на «Сагайдачному», куди він ходив із місією. Він, ні хвилини не вагаючись, сказав: «Слухайте, ми тут уже все перегнали, і залишився один вертоліт, який ми тільки-но отримали після капітального ремонту. І ми за його ремонт і вдосконалення заплатили більше 30 мільйонів, і зараз віддати його просто так  руки не підіймаються». І він тоді справді зробив крок, який однозначно увійде в історію, навіть незважаючи на цей фільм, що ми відзняли. Підполковник сів у цей вертоліт і з низького старту, тобто без пробігу, просто підняв його і перегнав його до Миколаєва, навіть не зважаючи на складні погодні умови.

І це не єдина подібна ситуація, яка була під час анексії Криму. Так само переганяли пасажирський літак АН-24 на критично низькій висоті, в умовах дуже густого туману.

Ось такі речі справді чіпляють. І це важливо не лише для сприйняття, і не лише з огляду на цивільну частину нашого суспільства, а й для військових істориків, які ще будуть не один раз повертатися до історичних фактів, які відбувалися в Криму. Історія про російське вторгнення до Криму буде написана через призму розповідей та інтерв’ю українських героїв.

 А Ви плануєте продовжити тему кримських військових?

Сергій Малярчук: Ми би залюбки знімали і знімали, але для цього потрібні кошти. У нас є декілька ідей щодо продовження, але вже не кримської історії, а скоріше за все життя після Криму, тобто життя продовжується, тому було б логічно показати наших героїв або їм подібних уже в умовах сучасного українського війська. З чим вони зіткнулися, з якими соціально-побутовими проблемами, з проблемами матеріально-технічного забезпеченням військ чи частин.

— Наскільки мені відомо, то частини, які вийшли з окупованого Криму на материкову частину України, мали проблеми з матеріально-технічним забезпеченням.   

Сергій Малярчук: Я знаю, що там соціально-побутовий момент трішки вирішували у моряків і у пілотів. Не знаю, щоб їм там  чимось допомагали у забезпеченні їхніх військових частин, саме тому матеріально-технічна база залишається у жалюгідному стані, як літаки, так і кораблі. Звісно, нам треба усе списувати.

В американців є досить велика кількість законсервованих військових кораблів, і на їхній погляд це стратегічний резерв, а ми могли б цим користуватися.

— Незважаючи на технічно-матеріальні проблеми, українські військовослужбовці, які вийшли з Криму не розчаровані своїм вибором?

Сергій Малярчук: Є один позитивний момент. Я хочу в нашій розмові згадати, що все ж таки нашим морякам, нашим пілотам і можливо морпіхам дали можливість літати і ходити в море під зав’язку.

Констянтин Кляцкін: Військові з Криму, які перебазувалися в Одесу і Миколаїв, ті ж пілоти літали більше, ніж за всі роки, які вони служили до цього. За рік вони вилітали десятирічну норму польотів, так само і моряки весь час виходили у море.

Сергій Малярчук: Пілот із Сакської бригади сказав, що в житті такого не було, щоб курсанта, якого ввечері тільки прийняли у штат, а наступного дня він уже піднявся на борт корабля і почав тренування. Такого ніколи не було. Нормально було, коли курс пройшов, і випускник півроку займався там чим завгодно, тільки не бойовою і практичною підготовкою. Те саме в принципі ми бачили і в моряків  вихід в море у них був як велике свято. Кораблі, які були на ходу, майже через день або раз на три дні виходили в море з різними завданнями, з групами чи поодинці, набуваючи досвіду у військовій справі. Самі військовослужбовці кажуть, що квартира — це добре, але для них дуже важлива ця матеріально-технічна база, оскільки ці люди усе життя присвятили військовій справі.

— Де ще Ви плануєте показати фільм і чи є заплановані покази за кордоном?

Сергій Малярчук: Ми ведемо перемовини з українськими громадами у Європі, і вже мали досвід показу документальних фільмів, зокрема і «Babylon'13» і не тільки «Крим. Як це було», а й інших проектів. І сподіваємось, що цього року вийде поїхати в Італію, Португалію та Іспанію.

Найбільша мета  це поїхати до США, де так само є певні моменти і певні люди, які були б зацікавлені на сьогодні показати саме цей проект і цей погляд на анексію Криму. 

Еліна Сулима

QHA