КИЇВ (QHA) -

Декілька тижнів тому міністр інформаційної політики Юрій Стець представив громадськості свого нового радника з питань Криму — Юлію Каздобіну. Раніше цю посаду посідала кримська татарка Еміне Джапарова, проте після її підвищення до посади першого заступника міністра місце радника знову звільнилося й тривалий час пустувало, адже не так просто знайти людину, яка буде компетентна в кримському питанні й матиме бажання щось змінювати.

Юлія Каздобіна — людина нова в міністерстві, проте її добре знають по роботі в Українському незалежному центрі політичних досліджень. На питання, яким чином новий радник просуватиме інформаційну політику щодо Криму, які першочергові завдання стоять  перед ним, та наскільки Україна і Крим готові до інформаційної реінтеграції Юлія Каздобіна відповіла при зустрічі.

— Пані Юлю, радниками з питань Криму зазвичай назначають людину, котра тісно зв’язана з кримським питанням. Наскільки Вам близький кримський сегмент?

— Я вже майже три роки працюю в Українському незалежному центрі політичних досліджень, який дуже багато робить досліджень по Криму, в яких активно беру участь. Більш відомою в кримському питанні відома моя колега Юлія Тищенко. На попередній роботі питання Криму також входило до кола питань, за якими я спостерігала, проте робота була не публічною.

— Яким чином ця посада Вас зацікавила?

— До Міністерства інформполітики я потрапила завдяки Еміне Джапаровій, з якою я почала тісніше спілкуватися, коли робила дослідження української політики щодо Криму. Напевно, вона подумала, що я буду корисною в МІП і запропонувала мені стати радником. Для мене це була повна несподіванка, тому що  в українських органах влади я не працювала ніколи. Проте, думаю, що міністерству потрібні люди, які будуть робити практичну роботу.

— Наскільки потрібна взагалі така посада як радник міністра? Тому що питання щодо доцільності радника, та й зрештою, самого міністерства виникало у суспільства неодноразово. 

— Насправді на посаді радника в Міністерстві інформполітики є дуже великий ступінь свободи – з одного боку ти не є держслужбовцем, і на тебе не розповсюджується купа обмежень, а з іншого боку — ти маєш певний рівень доступу. Це така дуже дивна посада – з одного боку тобі за це нічого не платять, а з іншого — це можливість щось реально зробити. Минуло всього два тижні, я зараз розбираюсь, що до чого. Проте маю й конкретні завдання –  це розробка інформаційної стратегії щодо Криму.

— Тобто інформаційна стратегія реінтеграції  Криму – це першочергове завдання?

— Так. Проте також серед першочергових завдань, які я собі ставлю,  — налагодження співпраці з різними кримськими середовищами, де є небайдужість до питання Криму. Я з багатьма вже спілкувалась, люди вражають. Говорять, що з Криму виїхала еліта, це насправді так.

— Як просувається робота щодо стратегії, можливо, вона вже готова?

— Не готова, звичайно, тому що за два тижні це зробити нереально. Ми зараз на організаційному етапі. Спочатку була одна задумка, проте довелося внести деякі зміни. У стратегії намагаємося об’єднати професійно-комунікаційний підхід (одна з радників є професійним комунікаційником) та аналітичний компонент, над яким працюватимемо разом із Юлією Тищенко. Також запросимо Міністерство з питань тимчасово окупованих територій, щоб це була спільна робота. Крім того, зараз шукаємо людину, яка б змогла написати компонент з інформаційної безпеки, який також є дуже важливим.

Хочеться відзначити, що через те, що ми не є бізнесом, а державним органом, нам важливо почути думку громадянського суспільства, адже люди, котрі цікавляться й займаються кримським питанням, напевне, краще знають проблему й неодноразово думали над шляхами її вирішення. Одна людина не може цього всього знати, але якщо поговорити з різними групами, з різними людьми, які над цим працюють, то можна віднайти ідеї вирішення цих проблем, і, нарешті, зрозуміти, у чому та яке можливе сприяння держави та як ми можемо співпрацювати з громадянським суспільством, щоб спільно рухатися в тому напрямку, який спільно і визначимо. Розумію, що це завдання звучить досить абстрактно, але сподіваюсь, що через комунікацію, організацію заходів ми все-таки зможемо реалізувати все задумане.

— Отже, коли очікувати цю стратегію?

— Спочатку ми розраховували, що до кінця року дочекаємося загальної державної стратегії щодо Криму. Знаю, що ця робота ведеться і документ уже готовий і надісланий  до Адміністрації президента. Тобто однозначно, що цей документ існує. Проте ми все-таки вирішили не чекати оприлюднення державної стратегії. Держава розставила стратегічні реперні точки — кримчани — наші громадяни, ми будемо захищати їх права, ми будемо звільняти Крим дипломатичним шляхом. І їх достатньо, щоб було від чого відштовхнутися. Крим ми, дійсно, повертаємо, а не залишаємо Росії.

– Ви вже говорили, що стратегія буде розрахована на три цільові аудиторії…

— Так, це Крим, Україна та іноземні країни, скоріш за все – західні, можливо, також і країни СНД. Однак, поки що це не обговорювалось.

— Що Ви знаєте про закордонний досвід у подібному питанні?

— Зараз намагаюсь якомога більше читати, щоб розуміти, яким є цей досвід і як його можна застосувати. Насамперед, спробуємо залучити іноземних дипломатів і на особистих контактах шукатимемо якихось іноземних експертів, які зможуть допомогти, адже на велике фінансування  нам не варто розраховувати.

Закордонний досвід потрібен однозначно. Проте наша ситуація доволі унікальна, тому що як такого конфлікту в країні не було. Україні штучно створили імідж ворога для мешканців Криму…

Взагалі, якщо говорити про російську пропаганду, то якщо раніше це було якесь таке протистояння двох світів під час холодної війни, то зараз російська пропаганда – це просто деструктив. Чи є подібний досвід, завдяки якому можна було б отримати відповіді на питання, які перед нами стоять, я не певна. Зрозуміло єдине, що згідно закордонного досвіду,  ми маємо не просто говорити правду, а наполегливо її просувати.

— У цьому контексті назвіть, будь ласка, 2-3 міфи антиукраїнської пропаганди в Криму, яку взявся чи візьметься МІП розвінчати.

— Перший міф, який створюється в Криму, — це вигадка про загрозу кримських татар. Інший міф — Україна є загрозою, яка прийде всіх карати, різати російськомовних й таке інше. Третій міф — це те, що Крим — Росія. Усі прекрасно знають, що Крим – це Україна, і його ніхто нікому не дарував, а всі обіцянки Путіна неправдиві. Насправді ці міфи дуже складно спростовувати, тим паче, у тих умовах, які є.

— Саме тут і виникає питання про готовність українських ЗМІ протистояти в Криму цій величезній пропагандистській машині, в разі, якщо все ж таки на горі Карачун добудують телевежу, яка транслюватиме український контент на південне узбережжя півострова.

—  Я так розумію, що там буде мовити «Громадське. Крим» (нинішній НТКУ), який зараз перетворюється на суспільного мовника…

— Але ж якщо й буде можливість запустити українське мовлення на окуповану територію, то в такому вигляді як воно є, воно не буде дієвим, адже недостатньо просто говорити правду. Чи як Ви вважаєте?

— Це вагоме питання. Те, що робиться на українських телеканалах, ще треба розібрати. У нинішньому вигляді воно не буде ефективним.

—  Кримчан уже настільки поглинула ця російська брехня, що навряд чи вони зможуть просто сприймати те, що зараз показують на українських телеканалах.  Можливо, це має бути якийсь канал, розрахований спеціально на кримське населення?

— Думаю, що на півострові має бути російськомовний український контент. Оскільки якщо ти хочеш порозумітися з кимось, то треба звертатися до нього зрозумілою мовою, яка не викликає ніяких негативних почуттів. Сьогодні українська мова може викликати негативні почуття в мешканців Криму, тому що на них дуже довго впливала російська пропаганда. Проте, це лише моя особиста думка, яку не потрібно сприймати за офіційну позицію Міністерства.

Крім того, нам потрібно відновити довіру до державних джерел інформації. Новина про те, що Інститут масової інформації дав найвищу оцінку достовірності серед українських ЗМІ інформагентству «Укрінформ» — це дуже важливо. Якщо держава продовжить розбудовувати його в тому ж руслі, то в нього є шанси стати таким джерелом інформації, якому можна буде довіряти.

— На Вашу думку, наскільки правдивим є твердження, що Росія хоче розсварити кримських татар і українців?

— Це однозначно є в Криму. Росія зображує кримських татар терористами, загрозою. Хоча за роки незалежності кримські татари ніколи не були для нас загрозою. Чому вони мають стати загрозою зараз, незрозуміло.

Що стосується материкової  України, то УНЦПД проводило дослідження щодо сприйняття українцями Кримськотатарської автономії. У цьому контексті українці відзначають, що ставлення до кримських татар покращилося і з’явилося розуміння того, що відбувається. Цікаво, що під час дослідження була велика різниця між регіонами. Наприклад, у Львові це обговорення було спокійним і конструктивним, було повне розуміння того, що це корінний народ Криму, який має певні права і т.д. У Херсоні ж, де зараз відзначається російський вплив, дискусія була дуже конфліктною та важкою. Насправді, там цю ідею не сприймають і «ведуться» на міф про те, що кримські татари хочуть забрати під КТА частину Херсонської області.

Загалом, непорозумінь між українцями й кримськими татарами немає. Проте є складнощі з тими, хто переїхав з Криму сюди. Проблеми, які були в кримчан на окупованій території, загострились вже на материку, адже окупація — це велика травма для людей.

— Слідкуєте за кримськими виданнями? Зокрема, чи відома Вам ситуація, що виникла довкола відомої кримської газети «Кримська світлиця», котра, як і всі ЗМІ, що виїхали з Криму, є в деякій мірі певним інструментом деокупації півострова? Наприклад, редактор видання нещодавно повідомив, що «Укрзалізниця» відмовилася розповсюджувати газету в потягах.

— Я спілкувалася з редактором «Кримської світлиці» з цього приводу. Наразі вони продовжують працювати в цьому напрямі і налагоджують діалог з паном Омеляном. Зрозуміло, що держава може посприяти в цьому питанні, проте треба розуміти, що держава це не одна людина. Окупація Крим – це проблема, яка раптово з’явилася в нашій історії,  і на сьогодні практично ніде в уряді немає одиниць в міністерствах, які б відповідали за це питання. На жаль, українська держава не є інструментом швидкого розв’язання проблем. Вона багато чого успадкувала від Радянського Союзу — все рухається повільно, все забюрократизоване, маленькі зарплати. За дві з половиною тисячі гривень зарплатні який взагалі результат можна вимагати у людини? Це не питання ставлення до Криму. Проблема в тому, що машина, яка б мала працювати, вона просто зламана, а людей, які б могли рухати цю машину, одиниці. Проте у кожного українця є можливість стати більш активним й намагатись розв’язувати конкретні питання. Якщо кожен почне з себе, є більша вірогідність, що ця машина все-таки поїде в правильному напрямку.

Розмовляла Ольга Волинець

QHA