МОСКВА (QHA) -

В кінці серпня 2015 року Північно-Кавказький окружний військовий суд Росії засудив українського режисера Олега Сенцова до 20 років колонії суворого режиму, звинувативши у тероризмі. На одному із засідань Сенцов, звернувшись до росіян, заявив: «Цей термін мені не страшний. Я знаю, що епоха правління кривавого карлика у вашій країні закінчиться раніше».

Акції на підтримку українського політв'язня проводили по всьому світу, а на Каннському кінофестивалі 2015 року звернення до влади Російської Федерації з вимогою звільнити Сенцова підписали більше сотні кінорежисерів і акторів зі світовими іменами.

Підтримав Олега Сенцова і російський кінорежисер Аскольд Куров, який приходив практично на всі засідання суду у Москві та Ростові-на-Дону. Розуміючи, що лише моральної підтримки недостатньо, Куров взявся за зйомки документального фільму про свого українського колегу, щоб показати світу абсурдність нинішньої російської політичної системи, що зберегла спадкоємність СРСР.

Робота над фільмом «Процес. Російська держава проти Олега Сенцова» тривала близько двох років, його прем'єра відбулася 11 лютого 2017 року на Берлінському кінофестивалі.

Кореспондент QHA поспілкувався з Аскольдом Курова напередодні цієї важливої як для режисера, так і для України події.

QHA: Аскольде, розкажіть, як Ви познайомилися з Олегом Сенцовим. Я знаю, що це сталося задовго до його ув'знення.

Аскольд Куров: Ми познайомилися з Олегом за три роки до арешту. Він якраз закінчував зйомки свого фільму, а я тільки зняв свою першу картину — документальну короткометражку «25 вересня». Олег мене сам знайшов, написав у Фейсбуці, після чого ми почали спілкуватися. Нам довелося зустрітися єдиний раз, коли він приїздив до Москви на прем'єру свого фільму «Гамер».

QHA: Вдруге Ви зустрілися вже в іншій ситуації...

Аскольд Куров: На жаль, це так. Коли Олега заарештували і привезли в Москву, я ходив на перші засідання, щоб його бачити і морально підтримати. Потім зрозумів, що в цій ситуації я нічого не можу зробити і якось йому допомогти тільки зняти про це кіно і розповісти його історію.

QHA: Як сприймали Ваші близькі і друзі те, що Ви ходите на судові засідання українця, звинуваченого у тероризмі?

Аскольд Куров: Мені всі радили не лізти в політику, зокрема у цю справу, бути обережним... У нашому суспільстві присутнє таке дивне роздвоєння. З одного боку — більшість людей, які стежать за подіями по російському телебаченню, вірять у все, що там говорять, і в те, що суд або слідство не можуть помилятися. З іншого боку збереглася реальність, що залишилася з радянських часів, коли просто за твою позицію або невірний крок у тебе можуть бути неприємності або ти зазнаєш переслідувань. Люди це теж розуміють.

QHA: Незважаючи на застереження, Ви все ж продовжували підтримувати Олега?

Аскольд Куров: Так, і анітрохи не засумнівався у своєму рішенні. Я приходив практично на всі засідання у Москві і був присутній на всіх засіданнях по судовому процесу, який розпочався у Ростові. Адже у Москві проходили попередні судові засідання за скаргами адвокатів, а також продовження термінів утримання Олега у в'язниці. Сам процес почався вже у Ростові влітку 2015 року.

QHA: Що найбільше запам'яталося у ході судових засідань, можливо, навіть вразило?

Аскольд Куров: По-перше, я ніколи раніше не стикався із судовою системою, був на якихось судах всього кілька разів. Я навіть не мав особливого уявлення, як там усе влаштовано. Що найбільше вразило — так це байдужість суддів. Мене не полишало відчуття, що ні в кого немає бажання розбиратися в цьому. Було абсолютно зрозуміло, що справа є замовною, тому що всі скарги адвокатів Олега відкидалися практично без розглядів. Суддя приймав те рішення, про яке клопотали слідчий і прокурор.

Ще вразив той абсурд, яким була просякнута вся справа. Навіть те, що Олега раптом оголосили громадянином Росії проти його волі, незважаючи на те, що він не отримував російського паспорта і у нього був український паспорт. Його визнали громадянином РФ тільки на підставі довідки, яку йому і видав сам слідчий. Настільки це все було придумано, але владу і суддів це анітрохи не бентежило.

Однак найбільше мене вразив сам Олег. Своєю безстрашністю, відкритістю і певним ступенем свободи. Він до кінця говорив у суді правду.

QHA: Коли Ви вирішили знімати фільм? Можливо, був якийсь переломний момент?

Аскольд Куров: Якось у розмові зі своїм знайомим Павлом Лопаревим, з яким ми знімали попередній фільм, я розповів про той кошмар, який відбувається з Олегом. Він запитав у мене: чому б не знімати це? Мене як осінило, хоча я не збирався знімати подібний фільм, адже готувався до зйомок зовсім іншого. Там давня історія, яка стосувалася мого діда. Під час Другої світової війни він опинився у Німеччині — спочатку у трудовому таборі, потім у гестапо, звідки дивом зміг втекти. Я хотів пов'язати його історію з нинішньою ситуацією в Росії, з тим, що ти щодня бачиш, як людей саджають за їхні переконання, як піддають тортурам і як це схоже на радянську систему НКВД... А тут раптом Олег. В реальності. І я зрозумів, що кіно про діда ще встигну зняти, а зараз набагато важливіше розповісти про те, що відбувається сьогодні.

QHA: Розкажіть, як відбувалися зйомки, чи були стеження за командою, чи надходили погрози?

Аскольд Куров: Зйомки проходили здебільшого у суді. Також я знімав двоюрідну сестру Олега Наталю Каплан, яка займалася координацією та організацією всього процесу захисту і всіх акцій, збором коштів на підтримку Олега Сенцова.

Знімали у Києві, Москві, Ростові та Сімферополі. Однак фільм так склався, що київські зйомки не увійшли до картини, в них не було необхідності.

Стосовно прямих погроз — їх не було. Але я розумів, що є прослушка, а за моїми героями ведеться зовнішнє спостереження. Іноді ми помічали стеження. За таких умов психологічно важко працювати. У якийсь момент починаєш відчувати параною і страх. Чомусь головний страх був, що я не встигну закінчити матеріал або щось із знятого може зашкодити героям, зокрема Олегу.

QHA: Була можливість щось узгодити по фільму із самим Олегом Сенцовим?

Аскольд Куров: З Олегом постійного зв'язку, звісно, не було. Ми спілкувалися через адвоката, через Наталю (сестру Олега, — ред.). Він із самого початку знав, що ми знімаємо кіно, і навіть дав дозвіл на зустріч із сім'єю і дітьми. Все було на довірі, показати і узгодити з ним монтаж не було можливості. Олег чекає, коли зможе побачити фільм, адже йому цікаво, що вийшло.

QHA: Хто фінансував фільм і допомагав у його створенні? Знаю, що фінансування в Росії Ви не отримали.

Аскольд Куров: У Росії неможливо отримати фінансування на подібний фільм. Більш того, і в Україні фінансувати фільм ніхто не взявся, але ми розуміємо, що це пов'язано зі складною економічною ситуацією, зокрема у кінематографі.

У нас було два краудфандинги — міжнародний і український, де ми зібрали невеликі гроші. Основні ж кошти виділили Польський інститут, чеське телебачення та естонська компанія «Маркс фільм», продюсери якої Макс Туула і Марія Гаврилова з самого початку були у проекті. Крім того, нам дуже здорово допомогла українська студія «mental dRive studio», в якій ми зробили останні приготування до показу — звели звук зробили корекцію.

QHA: Як фільм потрапив на Берлінале?

Аскольд Куров: Ми подали заявку. Єдине, що у нас затягнувся монтаж матеріалу (його близько 200 годин), і ми не встигали відправити повністю готову версію. Але чорнового монтажу виявилося достатньо, щоб організатори погодилися показати фільм.

QHA: Чому для постера фільму вибрали червоний, білий і чорний кольори?

Аскольд Куров: Це був один з варіантів дизайну. У ньому не було якогось спеціального символізму, він просто впадає в очі, запам'ятовується і співвідноситься з відчуттям того, що система, яка репресує Олега та інших людей, має коріння у радянському минулому.

QHA: Коли фільм зможуть побачити в Україні?

Аскольд Куров: Зараз ведуться переговори, вони ще не завершені. Щойно на фестивалі буде можливий прокат фільму, щоб глядачі у різних містах змогли його побачити. Далі вже покажуть на телебаченні.

QHA: Ви розраховуєте на те, що фільм покажуть у Вашій країні?

Аскольд Куров: Зараз діє новий закон, згідно з яким для будь-якого публічного показу, будь то великий кінотеатр або маленький підвальний паб, потрібне прокатне посвідчення, яке можна отримати тільки у Міністерстві культури. Це складний процес і насправді — ще один інструмент цензури, бо критерії, за яких це посвідчення видають або в ньому відмовляють, чітко не прописані. Є багато прецедентів, коли фільмам відмовляють у видачі прокатного посвідчення з ідеологічних міркувань, відповідно, без нього ти не можеш показувати фільм публічно. Однак є винятки для показу іноземних фільмів на міжнародних кінофестивалях, які проходять у Росії. Оскільки фільм «Процес» — іноземний, є надія, що якийсь фестиваль наважиться його показати.

QHA: Коли Ви приїздили до Києва на зйомки, чи відчули Ви різницю між нашими країнами і людьми?

Аскольд Куров: Коли я приїздив (2015 рік, — ред.), ще не «охолов» Майдан. Я запам'ятав громадянське, патріотичне піднесення, яке оточувало все. Люди жили Майданом. Все було розфарбоване у жовто-блакитні кольори.

У Росії тоді вже досить серйозно змінилася ситуація: вся риторика влади, жахлива пропаганда по телебаченню у найгірших традиціях радянської пропаганди, яка розігріває агресію до інших і працює на брехні. Виявилося, що роки певної демократії і свободи слова, що прийшли після розпаду СРСР, більшості росіян не дали жодного імунітету. Люди, як і раніше, не відрізняють пропаганди від правди, у них не з'явилося жодного слуху і почуття.

Під час масових протестів, які відбувалися у Росії у 2011-2012 роках, здавалося, що в країні зароджується громадянське суспільство. Але ні, не відбулося. 2015 року мені здавалося, що це вдалося в Україні, адже я бачив, наскільки люди активні, наскільки вони прагнуть і намагаються брати участь у житті країни. З'явилося багато волонтерів, які збирали допомогу для АТО, гроші людям похилого віку, які потрапили під обстріл на Сході країни, і на те, щоб відбудовувати зруйновані будинки. У всьому цьому я бачив певну свідомість всього суспільства.

QHA: Можливо, Росія не готова до таких змін?

Аскольд Куров: Не знаю, чи готова була Україна до них. Мені здається, що проблема набагато глибша, ніж просто змінити лідерів країни. Проблема у масовій свідомості — на його зміну треба набагато більше часу, ніж просто змінити владу, знести пам'ятники і поставити нові. Це триваліший процес.

QHA: На Вашу думку, чи може фільм вплинути на звільнення Олега Сенцова?

Аскольд Куров: Берлінале — один з найбільших фестивалів світу, поряд із Каннами. Тому є надія, що прем'єра викличе певний резонанс, посилить увагу до справи Олега Сенцова, Олександра Кольченка та всіх політичних в'язнів.

QHA: Консолідує міжнародну спільноту?

Аскольд Куров: Так. Бо світова кіноспільнота про Олега не забуває. Постійно проводить акції на підтримку, пише листи, петиції. Зрозуміло, що російська влада на це ніяк не реагує. Але з іншого боку — не можна нічого не робити, адже не знаєш, в який момент це спрацює, коли саме це стане своєчасним, останньою краплею, яка вирішить ситуацію. У такі моменти треба згадувати, як за радянських часів міжнародна спільнота так само боролося за Солженіцина, Параджанова і Сахарова. І в якийсь момент владі стає незручно утримувати таких людей у заручниках.

QHA: А Ви самі сподіваєтеся на те, що Олег Сенцов вийде раніше терміну?

Аскольд Куров: Звісно. Адже його посадили не за злочин, не за те, що нібито він намагався щось підірвати, а зовсім з інших мотивів. Очевидно, що справа сфальсифікована і політична. Отже, і вийде він теж із політичних мотивів. Зараз він є таким собі заручником влади, перебуває у певному обмінному фонді. Сподіваюся, що дуже скоро влада (російська, — ред.) буде змушена скористатися цим обмінним фондом, як це було із Ходорковським або Pussy Riot перед Олімпіадою в Сочі. Може, таким моментом стане чемпіонат з футболу або інша подію. Хоча зараз це і здається неможливим і нереальним, але, як сказав сам Олег, цей режим 20 років не протягне. Впевнений, що це станеться найближчим часом, і ми зустрінемося.

Спілкувалася Ольга Волинець

ФОТО: особистий архів Аскольда Курова

QHA