КИЇВ (QHA) -

Вчора на театральному майданчику фестивалю відбувся своєрідний «чернігівський день». Чернігівський обласний філармонійний центр фестивалів та концертних программ презентував свою версію «Отелло», а Чернігівський обласний молодіжний театр – виставу «Емігранти». На показі останньої з них своїми роздумами про виставу та про хід фестивалю загалом з кореспондентом QHA поділився доктор історичних наук Ігор Туров:

- Вистава «Емігранти» якісно поставлена і дуже добре зіграна, але з іншого боку, це такий, я б так висловився, шкідливий світогляд. Такі вистави підкріплюють стереотип, нібито високе мистецтво має бути виключно брудним, виключно про заперечення життя і людську підлість. Але в мистецтві має бути щось більш цікаве, більш життєстверджуюче. Лунають заклики помирати, повторюється думка, які люди складні, які вони погані внутрішньо. Це буденність, яка набила оскому, а в мистецтві має бути щось святкове.

- Чи бачили Ви щось подібне на інших майданчиках фестивалю?

- Так, в перший же день я зустрівся з такою чарівною групою ТОП ОРКЕСТРА, вони мене запросили до себе на концерт, який тривав просто всю ніч. Ось вони – саме втілення життєствердження. Щодо вистав, то була вистава, поставлена німецьким режисером про Донбас – «Миколаївка», із зовсім іншою атмосферою. Це спроба на підставі колажу розмов підлітків зробити, відтворити людяну сторону буття Донбасу, яка зараз для нас втрачена, сприймається через образ ворога. Реальні підлітки з Донбасу просто розповідають про себе і своє життя і через їхні розповіді поступово проступає щось таке більш людяне. Хоча це історія людей, які живуть в умовах війни, там взагалі немає відчуття чорнухи. Також відзначу виставу вуличного театру «Чайка». Не скажу, що вона в усьому вдала, але вона така феєрична, теж з неповторною атмосферою. «Чайку» хоч і поставлено за твором класичної російської драматургії, але в ній є відхід від російського стереотипу мистецтва. До нього моє ставлення, відверто кажучи, вороже. І це не через політичну ситуацію, ні, це зовсім аполітичне почуття, яке не визначається протистоянням держав. Це те, на чому з дитинства ріс і вже переріс. Бо російське мистецтво – це культ смерті через сприйняття людини виключно у вимірі моралі. В ньому існує дві крайнощі - або людина добра, або погана. Але ж є складність людської натури, її влада, внутрішні психологічні комплекси, врешті-решт, її тваринна краса. В російській традиції все це якось приховується, нівелюється. Натомість на перший план висувається виключно погляд на людину з точки зору, наскільки вона моральна. А потім – звинувачення в тому, що вона моральна недостатньо. І все це демонструється в якомусь брудному середовищі, де бруд теж складова моралі. І ось це велика помилка, яка, на превеликий жаль, на пострадянському просторі сприймається як вищий стандарт мистецтва, мислення, світосприйняття. Нам треба відходити від цього стандарту, рівняючись на кращі зразки світового мистецтва, де культ Еросу, культ життя, домінує над культом Танатосу, культом смерті.

QHA