КИЇВ (QHA) -

Режисер Костянтин Кляцкін закінчив КНУТКіТ ім. Карпенка-Карого (майстерня Юрія Терещенка). З 2013 року знімає документальні фільми у рамках проекту «Babylon'13». Після закінчення Майдану став співрежисером серії «Самооборона» з циклу «Зима, яка нас зрадила». Перший досвід зйомок на передовій отримав у серпні 2014 року. У співавторстві з Павлом Липою створив документальну короткометражку «Сотня "Крим"». Остання робота режисера — повнометражний документальний фільм «Крим. Як це було».

Кореспонденту QHA вдалося поспілкуватися з творцями фільму «Крим. Як це було» — режисером Костянтином Кляцкіним і виконавчим продюсером Сергієм Малярчуком.

QHA: У деяких інтерв'ю ви говорили про те, що ідея створення фільму була випадковою — це дійсно так? Чому саме про кримських військових ви вирішили зняти картину?

Сергій Малярчук: Ідея народжувалася, напевно, у декількох місцях одночасно. Зокрема, у мене виникло таке бажання — зняти військових, які вийшли з Криму, у першу річницю анексії, коли тут, у «Кризовому медіацентрі», проводилися заходи, куди прийшла кримськотатарська громада, Джемілєв і Чубаров. Я тоді подумав, що, напевно, крім цієї трагедії, ще існує всеукраїнська біда — це біда наших військових.

До цієї річниці художник-інсталятор Роман Михайлов зробив дуже цікаву арт-роботу, яка називалася «Кораблі». Ця робота являла собою контури кораблів, які були підвішені на різній висоті в 3D-проекції. Щоб надати цим кораблям символізму, він їх випалив паяльною лампою, і вони висіли майже обвуглені.

Так, це був символічний момент для нашого флоту.

І у мене промайнуло в голові, що те ж саме було з військовими, які там опинилися, і що я нічого не чув про анексію Криму на документально-описовому рівні.

Костянтин Кляцкін: Я на той час зробив альманах про Крим з власного матеріалу «Babylon'13» — він складався з невеликих історій і хронікального матеріалу.

Я показував фільм про Майдан саме перед річницею анексії Криму в Брюсселі, і там зустрівся з нашою дипмісією при НАТО, а вони мені сказали, що там з Кримом «гайка» — і потрібно щось робити і показувати. І тоді я зробив для них цей альманах про Крим, щоб вони його показували. А взагалі-то мене тема Криму вже давно цікавила.

Один із операторів «Babylon'13» був у Криму — у Бельбеку, у Севастополі, тому матеріал для фільму у нас був. І в цей час мене знайшов Сергій через «Babylon'13».

QHA: Пане Сергію, чому ви вирішили співпрацювати саме з «Babylon'13»?

Сергій Малярчук: Саме в цей час я організовував виставку «Маріуполь — місто, яке обороняється». Я вже тоді був знайомий із відомою активісткою Валентиною Охлопковою, а вона знала більшість наших героїв, допомагала створити ці документальні образи, які ми відзняли в нашому фільмі.

А почалося все дійсно якось швидко. Я подзвонив Костянтину і сказав, що є така ідея, а він відповів: «Добре, давай сядемо і переговоримо». Власне, проблем зняти фільм не було — потрібно було лише знайти кошти. І з цього моменту ми почали спілкуватися з різними організаціями. Спочатку нам допоміг «Український кризовий медіацентр», а також Валентина Охлопкова мала певні кошти від своїх волонтерських організацій. Таким чином, по крупицях ми зібрали гроші на першу поїздку і поїхали до Одеси і Миколаєва, де почали перші зйомки нашого фільму.

А далі — як сказав Костик: «Ми не вкладемося у короткий метр і не обійдемося малою кров'ю».

Костянтин Кляцкін: І не відкупимося, бо не було сенсу. Тим паче у нас була Валентина, яка знала цих людей з Криму — військових, які там були. Вона їм допомагала протягом року, продовжуючи з ними спілкуватися після їх переїзду на материкову частину України. І через неї ми встановили з ними контакт, мали можливість спілкуватися. Залишалася єдина формальна проблема — це прес-служба Військово-морських сил. Але це була велика проблема.

QHA: У вас були проблеми з ВМС через бюрократичні моменти? З чим ви зіткнулися, які саме були перешкоди з боку військових структур?

Сергій Малярчук: Це окрема історія. Звичайно, у нас були «свої люди», які нам допомагали комунікувати з представниками штабу і прес-центром ВМСУ, але, незважаючи на це, був великий обсяг листування, постійні нагадування, і це все тягнулося в часі. Проте ми отримали карт-бланш на багатьох місцях, і все, що ми хотіли побачити, ми побачили. І незважаючи на те технічне забезпечення, яке у нас було, — ми відпрацювали по максимуму в цій ситуації.

Костянтин Кляцкін: У нас не було тієї техніки, яка бажана для зйомок цього фільму. У нас було те, що було в «Babylon'13» — це досить-таки скромний арсенал. З нього вичавлювали все, що могли. Умови були специфічні, а ми хотіли показати кримських військових у тому середовищі, в якому вони перебували, тобто якщо це надводні кораблі першої бригади, то ми хотіли з ними виходити в море. Ми хотіли знімати їх під час виконання військових завдань. Якщо це авіація — ми хотіли з ними літати, хотіли зрозуміти, як екіпаж взаємодіє між собою в повітрі, що вони при цьому роблять. Якщо це важка піхота — то місити з ними землю в окопах. Ми хотіли зняти те, чим зараз живуть наші герої. Ми просто почали знімати і шукати можливість знімати ще і ще...

Поступово долали бюрократичні бар'єри, хоча мені здавалося, що ми вже ніколи їх не подолаємо.

Нагорі не зовсім розуміли, що ми хочемо робити, а ми просто знімали. Тим паче, коли ми приїжджали вдруге або втретє, військові почали нам повністю довіряти. Вони бачили, що ми не телебачення, не шукаємо жодних сенсацій, не хочемо щось швидко видати, і у нас немає замовників.

QHA: Вам вдалося завоювати довіру військових, які вийшли з Криму, і саме тому вони були такими розкутими і чесними під час зйомок фільму?

Сергій Малярчук: Це була найбільша проблема — переконати наших співрозмовників, що ми не ТВ, не робимо якийсь там новинний сюжет, а ми документалісти і розповідаємо про факти, які відбулися в Криму, що ми хочемо зняти справжні людські історії та почути від них власну історію — таку, якою вона була насправді.

Це послужило і назвою фільму: «Крим. Як це було». Дійсно, ми залишили відзняті кадри без будь-якої цензури. Це фільм 16+, де присутня ненормативна лексика, яку ми залишили для збереження образів наших головних героїв. Ми не пишаємося цим, але ми показали людей саме у такій ситуації, у таких обставинах, в яких вони опинилися. І вони дійсно розкрилися перед камерою і змогли показати себе справжніми, ми жодним чином не заганяли їх в якісь рамки. І у фільмі це помітно.

Під час відвертої розмови вони розповіли нам те, що самі хотіли розповісти — не виправдовуючи, а скоріше, для того, щоб залишити свої історії для нащадків, для тих, хто взагалі не знав, що таке було.

Коли Костянтин приїхав до штаб-квартири НАТО в Брюсселі на показ цього фільму, то наші зарубіжні партнери дійсно були вражені, адже до того цей конфлікт в обличчях не бачили.

Костянтин Кляцкін: До того вони спілкувалися, швидше, на дипломатичному рівні з військовими, а тут вони могли побачити живих людей, персоналії.

Ми змогли привезти одного із наших героїв — підполковника морської авіації. І ті, хто був на показі (треба розуміти, що це був робочий день, і не всі змогли прийти) задавали питання підполковнику як свідкові тих подій. Литовець сказав: «Ви можете нам розповідати факти, але ми знаємо трохи більше, ніж ви, і тому нас цікавить саме людська сторона. Як ви ставитеся до зради? А що ви думаєте робити далі? Як ви тоді реагували, коли у вас не було наказу?..» Представників НАТО цікавила поведінка українських військових, які опинилися між молотом і ковадлом і були змушені робити вибір.

QHA: Я так розумію, що ви самі почали співпереживати і проживати разом зі своїми героями цю гірку сторінку в нашій історії?

Сергій Малярчук: У нас була впевненість, що чим більше ми спілкуємося з нашими героями, тим більше ми отримуємо драйву від того, що робимо. І у нас не було якихось комерційних прагнень, а ми, скоріше, були учасниками цих подій. Пережили знову з ними ці моменти. Ми відчули на собі це все, адже виходили в море і піднімалися в повітря на літаках і вертольотах. Для нас було важливо перейнятися саме цим військовим духом.

Фільм, дійсно, без хвастощів, вийшов досить-таки живим, органічним і чесним. Найголовніше, що він вийшов чесним.

У нас було багато показів в Україні, і ми завжди залишалися на дискусії після перегляду фільму. На них як переселенці з Криму, так і інші небайдужі люди говорили, що фільм зачіпає душу, оскільки він не має в собі якогось підтексту. Цей фільм просто про людей. Стрічка «Крим. Як це було» без політики і без виправдань — це просто людські історії, передані без пафосу, як було насправді.

QHA: Що найбільше вам запам'яталося з цих 12 історій? Можливо, щось сильніше закарбувалося в пам'яті?

Костянтин Кляцкін: Історій було набагато більше...

Сергій Малярчук: Про кожного з цих людей, з якими я спілкувався, можна зняти окремий фільм. Вони всі неймовірні хлопці. У всіх з них була родина, у всіх були заощадження, житло, майно, і вони розуміли, якщо вони не підуть на умови росіян — все це, можливо, буде втрачено надовго або назавжди. Такі вчинки дійсно заслуговують на увагу.

Що мене вражало — це величезна перевага в співвідношенні сил, а ще — зрада, яка була, і була масштабною. Але, незважаючи на цей момент, знайшлися люди, які залишилися вірними Україні — ось це по-справжньому важливо.

Я дивився в очі людям, які, маючи зрадників у вищому керівництві, зрадників у особовому складі та повну невизначеність, залишилися вірними присязі. Фактично їх сім'ї були заручниками у тій ситуації, тому що вони були в морі або в своїх частинах, а їх сім'ї залишалися в гуртожитках, в місцях проживання, і для людей, які займалися захопленням Криму, це не було якимось секретом. Українські військові добре розуміли, що кожен їх необережний крок або дія могли привести до фатальних наслідків.

Далі буде...

Еліна Сулима

ФОТО: інтернет

QHA