ВІННИЦЯ (QHA) -

Кулеметні черги зі станкового «Максима», автоматні – з ППШ-41 і засідка Української повстанської армії біля блокпосту військового формування CC. На території Меморіального комплексу пам'яті жертв нацизму під Вінницею реконструктори відтворили бій часів Другої світової війни. 

25 вересня на місці колишньої ставки Гітлера «Вервольф» у безкомпромісному бою зійшлися Червона армія, УПА, Вермахт та збройні сили Польщі і Румунії. 

За легендою, події відбуваються 1943 року в німецькому тилу. Нацисти стурбовані масовим скупченням диверсійних загонів радянської армії. У конфлікт двох сторін втручається УПА, воює проти всіх – за Україну. 

Ведучий і співорганізатор заходу, представник ГO «Вінницьке історичне товариство» Олександр Федоришин коментував весь хід битви і просив глядачів не заходити за червону стрічку, адже під час вистави використовувалася піротехніка і летіли гільзи. 

Події розгортаються на блокпосту підрозділу СС «Мертва голова»: у 1943-му. Третій Рейх контролював нинішні території Вінницької області, і есесівці часто ставили пересувні блокпости для виявлення диверсантів. Через блокпост намагається пройти група місцевих жителів: скалічений колишній червоноармієць, жінки і діти. Всі в скромному одязі і з продуктовими кошиками у руках. 

У нацистів був наказ: нікого не пускати. До того ж за кілька хвилин до цього вістові німецької армії повідомили, що неподалік виявлена група диверсантів-червоноармійців. Отримавши звістку прo рейдові групи радянських бійців, солдати на блокпосту почали займати позиції і телеграфувати з проханням про підкріплення. 

У перші три роки окупації (1941-1943 рр.) на території Вінницької області діяли диверсійні групи, представлені як червоними підпільниками, так і націоналістами. В період 1943-1944 років в регіоні був присутній підрозділ УПА-Південь, що успішно протистояв нацистам. Статистика свідчить прo десятки успішних диверсійних операцій. 

Чекаючи на атаку, есесівець біля шлагбаума вирішив підкріпитися продуктами з селянської кошика, а заодно обшукати молодого чоловіка. Обшукуючи скаліченого бійця, командир підрозділу CC знаходить у нього листівку з тих, які видавала підпільна друкарня УПА. Чоловік кидається на нациста, зав'язується бійка. Лунає кілька пострілів, відразу після яких блокпост із засідки атакує УПА. Починається кривавий бій c численними людськими втратами. 

Підрозділ CC дезорієнтований, бо не розуміє, з якого боку відбувається напад, і українські повстанці отримують переконливу перемогу. Захопивши блокпост, солдати збирають з поля бою трофейну зброю і на мотоциклі німецького вістового їдуть в ліс. Через надто коротку дистанцію повстанці також зазнали втрат у бою: більшість бійців загинуло. 

На території плац-театру з'являється дозор згаданої диверсійної групи Червоної армії, прo який отримував донесення підрозділ CC. Основу дозору складають козачі загони, які були своєрідною національною частиною Червоної армії. 

Розвідка радянських диверсантів на місці ще свіжого бою знаходить тіла вбитих гітлерівців без амуніції. Один із червоноармійців побачив документ повідомлення німецького вістового про їхню диверсійну групу. Стало зрозумілим, що німці прo них знають і незабаром можуть оточити. Радянський командир приймає рішення прийняти бій і відтягнути основні сили ближче до блокпосту, щоб якийсь час залишатися непомітними. 

Через лічені хвилини з лісу вийшла група німецьких десантників. Підрозділ півколом наступає на блокпост. Озброєні автоматами нацисти випускають черги, в той час як радянські солдати економлять набої і стріляють лише прицільно. Завдяки вдалій стратегії бою і за рахунок чисельної переваги радянським військам вдалося відбити напад десантників. Зазнавши значних втрат, вони готуються до наступної атаки. 

Кілька секунд потому саперний підрозділ військ Вермахту, на озброєнні якого є навіть гармата, йде в атаку. Бій був нелегким, адже радянські розвідники зустрілися c елітними частинами німецької армії – аналогом високомобільних десантних військ. 

Лунає потужний постріл, зі ствола гармати вириваються клуби густого диму. В диму солдати не нехтують рукопашним боєм і використовують ножі. 

172-й піхотний полк Вермахту шикується ланцюгом і йде широким фронтом у наступ на залишки червоних. Червоноармійці, через брак набоїв, підпускають ворога дуже близько і з прицільною хвилею пострілів кидаються у відчайдушну контратаку. Вони розуміють, що це їхній останній бій. 

Плац-театр перетворюється на братську могилу, з поля бою все ще лунають стогони поранених. 

Селяни залишають укриття. Кілька жінок і двоє дітей, сховавшись, весь цей час чекали кінця бою. Поміж тіл убитих вони проходять блокпост, який вже нікому охороняти. 

Ведучий заходу Олександр Федоришин у фінальній промові зазначив, що війна – це урок мужності для наступних поколінь. 

– Війна... Світ здригався від вибухів і людських зойків, – каже ведучий. – Чобіт топтав землю і поганив невинні душі. Кожна мить ставала серйозним випробуванням для солдатів і цивільних. Доля нації і держави гойдалася на березах, але завжди перемагали самовідданість і жертовність, безмежна сила волі, прагнення до перемоги і любов до рідного краю. Війна – це урок мужності для наступних поколінь. 

Хвилиною мовчання присутні вшанували пам'ять усіх загиблих у роки Другої світової війни та тих, хто поклав своє життя за свободу України в нинішній війні з Росією. Реконструкція подій сімдесятирічної давнини завершилася під гучні вигуки «Слава Україні». 

Збуджена публіка не могла дочекатися моменту, коли дозволять зайти за червону стрічку і подивитися на солдатів зблизька. 

Шістнадцятирічний Вадим Іваськевич з Києва розповідає, що приїхав на фестиваль з батьками. 

– Цікаво було наочно побачити події, про яких ми читали в книжках і чули на уроках, – каже Вадим. – Я ніби перенісся у часі. Все виглядало дуже правдоподібно. Досі чую дзвін у вухах. Важко уявити, як бійці в зоні АТО витримують постійний шум від пострілів і залпів. 

А 69-річний Петро Ратушний ділиться емоціями від побаченого, не стримуючи сліз: 

– Клубок у горлі і сльози на очах. Відтворення бою між фашистами і з Червоною армією разворошило в мені спогади про батька, який воював у Другій світовій війні, – каже чоловік. – Він вижив, але залишився без двох рук. Я пам'ятаю кожне слово його історій з поля бою і з таборів. Він був постійно голодний і виснажений, на межі життя і смерті. Не віриться, що після довгих років, які ми прожили з думками прo перемоги, сьогодні доводиться знову відстоювати свої кордони і право на життя. 

Всі присутні могли сфотографуватися з учасниками реконструкції і за бажання вистрілити зі зброї. 

Галина Панкратьєва

QHA