КИЇВ (QHA) -

Туреччина в епоху Ердогана вирізняється активізацією зовнішньої політики на напрямках, яким раніше приділялося не так багато уваги. Воно й зрозуміло: необхідність шукати нових союзників і партнерів диктують викликані принциповістю Анкари у відстоюванні своїх власних інтересів протиріччя з традиційними партнерами, як то США, окремі країни-члени ЄС чи Ізраїль.

Одним з таких нових напрямків є Центральна Азія — регіон, з яким турків пов’язує спільне загально-тюркське минуле і не тільки.

Верхівка айсберга: Бішкек

Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган 1 вересня відвідав Киргизстан, де відбулося засідання Вищої ради стратегічного співробітництва між Анкарою і Бішкеком. Подібні структури в Туреччині існують усього з 5 країнами: Росією, Азербайджаном, Казахстаном, Киргизстаном і Україною.

За підсумками роботи ради, Туреччина і Киргизстан підписали 12 документів, серед яких — Меморандум про створення спільного митного комітету, Протокол між урядами про фінансове співробітництво, Меморандум між Міністерством освіти і науки КР і фондом «Мааріф».

Останній документ доволі важливий для Бішкека, оскільки ключовою темою перемовин було питання функціонування у Киргизстані освітніх закладів, пов'язаних з Ґюленом. Його структури фінансують мережу шкіл країни, які вирізняються високою якістю освіти. Через це свого часу Киргизстан відмовився виконувати турецьке прохання їх закрити і обмежився запевненнями Анкари, що за школами "встановлять державний контроль". Питання довгий час було дратівливим фактором у двосторонніх відносинах. Відповідно до угоди, «Мааріф» профінансує відкриття альтернативної мережі навчальних закладів, які дозволять ліквідувати школи Ґюлена. Тому тепер це питання знято з двостороннього порядку денного.

Окрім того, сторони домовилися про активізацію економічних контактів. Як заявив у рамках візиту під час турецько-киргизького бізнес-форуму президент Киргизстану Сооронбай Жеенбеков, дві країни планують збільшити товарообіг до 1 млрд дол США, тобто втричі, адже за підсумками 2017 року обидві країни наторгували на 356 мільйонів доларів.

— Динаміка наших економічних відносин відстає від рівня двосторонніх політичних зв'язків. Отже, у цій сфері ми маємо невикористаний потенціал. Ми маємо визначити пріоритетним напрямком наших відносин торгово-економічну сферу, — заявив Сооронбай Жеенбеков.

За словами президента Киргизії, в країні працюють понад 600 спільних киргизо-турецьких підприємств, що не так мало для невеликої країни.

Про залежність киргизької економіки від зв’язків з Туреччиною говорить хоча б той факт, що слідом за падінням турецької ліри, викликаним американськими санкціями і підвищенням імпортних мит для турецьких товарів, цього серпня пішов донизу і киргизький сом. З огляду на це, не дивно, що однією з головних сенсацій візиту стала пропозиція Ердогана перейти на розрахунки у національній валюті в торгівлі між двома країнами. Реалізовувати ж домовленості планується у рамках киргизо-турецької міжурядової комісії, про відновлення роботи якої домовились Ердоган та Жеенбеков.

Окрім двостороннього порядку денного у візиту був і ширший — загальнотюркський мотив. 3 вересня у Бішкеку відбувся VI саміт Ради співробітництва тюркомовних країн. Окрім лідерів Туреччини і Киргизстану в ньому взяли участь очільники Азербайджану, Казахстану, російського Татарстану, а також прем'єр-міністр Угорщини.

За підсумками саміту ухвалили 5 документів, які переважно стосуються співпраці у сфері науки і культури, а також розвитку туризму. Тим не менш, не варто недооцінювати навіть такі, здавалося б беззубі ініціативи.

Візит до Киргизстану є лише останнім на сьогодні проявом тенденції зближення з Центрально-азійськими республіками і тої ролі, яку прагне відігравати Анкара у регіоні. Набагато більш значущий прорив у Центрально-азійській політиці Анкари відбувся дещо раніше — у травні під час візиту Ердогана у Ташкент.

Новий початок: Ташкент

Саме поїздку Ердогана до Узбекистану 29 квітня – 1 травня слід розцінювати як відкриття нової сторінки в політиці Анкари у регіоні, адже Ташкент є другою за потужністю, після Казахстану, силою у Центральній Азії, яка до того, під час президентства Карімова, досить обережно ставилася до намагань Туреччини закріпитися у регіоні та намагалася маневрувати між іншими центрами сили.

Ситуація почала змінюватися з кінця 2016 року, коли в Узбекистані до влади прийшов Шавкат Мірзийоєв. Парадоксально, але на користь зближенню двох країн частково зіграла конфронтація Ердогана і Ґюлена після невдалої спроби перевороту в Туреччині. До того структури Ґюлена в Узбекистані розглядалися Ташкентом як провідники турецької м’якої сили. Зараз же їх на території Узбекистану повністю ліквідовано, причому за сприяння Анкари.

Для Туреччини Узбекистан важливий з декількох міркувань. По-перше, це одна з найпотужніших держав регіону: за економічним, демографічним і військовим потенціалом. По-друге, Узбекистан — одна з небагатьох країн, яка все ще може собі дозволити зближення з позарегіональним гравцем рівня Туреччини без ризику погіршення стосунків з КНР і РФ. Якщо всі інші давно перебувають у міцних економічних обіймах Китаю чи Росії, то Ташкент не обмежений чіткими зобов’язаннями ні щодо РФ, ні КНР.

За підсумками візиту Туреччина і Узбекистан підписали 24 документа. Зокрема, це договори про співпрацю в економічній, торгівельній, транспортно-логістичній, промисловій, енергетичній, науковій, освітній, туристичній та інших сферах. Також під час турецько-узбецького бізнес-форуму укладено близько 50 контрактів загальною вартістю близько 3 млрд дол.

За підсумками візиту лідери двох країн домовилися довести обсяги двосторонньої торгівлі до 5 млрд дол. За підсумками ж 2017 року він склав трохи більше 1,5 млрд дол. Для цього зараз напрацьовується угода про преференційну торгівлю, яка має забезпечити більш сприятливий у порівнянні з третіми країнами торговий режим, зокрема, знизити митні тарифи.

Інший перспективний напрям співпраці — це транзит узбекських товарів через турецькі порти до третіх країн. Зараз напрацьовується можливість поєднання транспортних коридорів Навої-Туркменбаши і залізничного напрямку Баку — Тбілісі — Карс, що дозволить Ташкенту вийти на середземноморські порти Туреччини.

Нарощування співробітництва Туреччини з країнами Центральної Азії тільки набирає обертів, і в Анкари тут низка перспектив, які здатні перетворити Туреччину на одного з ключових гравців у Центральній Азії.

Роман Кот

QHA