КИЇВ (QHA) -

Стартували Юрій Регліс та Іван Онисько 8 липня в Ужгороді, а до кінцевої мети подорожі — міста Харкова  планують прибути до 27 жовтня. Їхній маршрут пролягає по так званому Вишиваному шляху через Львів, Житомир, Київ, Полтаву та інші міста.

Зустрітися з мандрівниками не вийшло, зате вийшло поговорити. Навіть у телефонній розмові хлопці випромінюють енергію та позитив. Таке ж враження складається після читання їхнього блогу у Facebook.

Зовнішній вигляд хлопців досить незвичайний: вони йдуть у штанях і сорочках-вишиванках з домотканого льону, які пошила мама Юрія. Блакитна вишивка у Юри, червоно-чорна — у Івана. Також у них маленькі торбинки та солом'яні капелюхи. За спиною у них мінімальний набір: зубна щітка, паста, зарядки для телефонів і камери, повербанк. Ні запасного одягу, ні їжі, ні грошей, ні тим більше взуття хлопці не мають.

На питання про нічліг Юрій відповідає:

 Ночуємо де доведеться, йдемо по дорозі, і коли вечоріє  починаємо у людей питати, хто нас прийме до себе. Десь у половині випадків ми запитуємо, а у половині  ми йдемо і вже знаємо, де будемо ночувати, бо знаходяться люди по маршруту, які нас вписують.

Їмо те, що дадуть люди. Ми приходимо в село і просимо, щоб нас пустили ночувати. Але за всі дні ми ще жодного разу не просили їжі. Зазвичай люди нас самі пригощають. Українці дуже гостинні!  захоплено розповідає він.

Пересуваються вони лише пішки. В середньому за день проходять близько 20 км. Розповідають, що їх не раз хотіли підвезти, але вони не піддаються на такі вмовляння.

Єдиний транспортний засіб, яким скористалися хлопці  ліфт у Мукачево. Але він перевозив їх вертикально, що ніяк не допомогло дістатися ближче до Харкова.

Питаю, як почуваються ноги після такого тривалого маршруту.

 Ноги мої та Івана почуваються досить добре. Ноги Івана зараз спрямовані проти сонця, яке дає йому енергію, вони набираються сил. Я використовую схожий метод. Ось зараз ми лежимо на пляжі, насолоджуємося.

Перші 2 тижні це була жесть. Ми ніколи такого не робили, і це було дуже-дуже важко. А потім ми пристосувалися і зараз уже ноги нас не турбують, вони звикли, адаптувалися, сміється Юрій.

Якихось особливих труднощів хлопці не відчувають. Кажуть, що йдуть, радіють життю, зустрічають прекрасних людей, намагаються бути завжди веселими, радісними і позитивними та зазначають, що у них це непогано виходить.

Хлопці кажуть, що кожен день відбувається щось незвичайне. І спеціально для QHA Юрій згадав цікаву історію.

 Коли ми були у Львові, ми пішли фотографуватися в Домініканський собор, і звідти вийшла дуже красива дівчина, вся у блакитному. Така, просто ах! І коли ми з нею почали спілкуватися, виявилося, що вона із Севастополя. Ми поговорили всього 5 хвилин, але зараз ще продовжуємо листуватися у Фейсбуці. Я не знаю, наскільки це цікава історія, але для мене це був такий особливий момент. Ми дивилися на Домініканський собор, і вона вийшла у блакитній сукні, повністю затьмаривши собою собор. Такі ось кримчанки були в нашій подорожі,  повідав Юра.

Також хлопці роззувають мерів. Вони вже залишили без взуття мера Житомира і мера Львова.

У розмові Юра згадує останню історію:

 У селі Липівка ми ночували у реабілітаційному баптистському центрі, де живуть колишні наркомани, алкоголіки та в'язні. Вони подумали, що ми нічого не знаємо про Бога, Біблію тощо, і почали нам проповідувати. Взагалі ми домовлялися, що прийдемо, трохи поїмо, помиємося, і трохи поговоримо про Бога. Але коли ми почали говорити, це був не діалог, а монолог. І це було не трохи, а спершу година, потім ще одна, а потім я зробив фатальну помилку: поставив одне питання, і це коштувало нам ще однієї години. Але це були прикольні хлопці. Нам розповіли про пекло і рай з точки зору баптистів, було цікаво послухати, просто дуже довго.

Йдуть Іван і Юрій не самі. Періодично до них приєднуються бажаючі пройтися. А у Львові у них з'явилася постійна супутниця собака Боса. Таке незвичайне ім'я тварина отримала через вчасно почуту хлопцями пісню Гайтани «Самотня, боса».

У Босої теж цікава історія. Її господарі поїхали в Польщу на заробітки, і коли вона побачила Юру та Івана, то вирішила піти з ними.

 Справжнє її ім'я  Емма. Але скажу по секрету: Боса не любить це ім'я. Ось вона навіть зараз так подивилася на мене. Вона пішла з нами, щоб бути Босою, їй набридло бути Еммою,  впевнені хлопці.

У пса вже теж є ексклюзивний вишитий нашийник, який Босій зробила мама Юри.

А ще Боса  ревнива власниця.

 Боса нас з Іваном дуже любить. І коли хтось із дівчат починає її гладити, вона робить вигляд, що хоче їх вкусити. Коротше, ми думаємо, що у неї з нами любов і їй не подобаються інші дівчата, які приходять до нас. Боса дуже крутий пес. Ми називаємо її космічним псом, розповідають хлопці.

Про наступні плани на подорожі хлопці поки не думають. Кажуть, що, коли прийдуть до Харкова, насамперед посплять. Плани є, але ж до Харкова прийдуть уже зовсім інші люди, тому хто зна, що буде далі.

А тим часом PROSTOBOSO йдуть. Йдуть без грошей, зайвих тривог і з добрим настроєм.

Аліна Сахненко

ФОТО: facebook.com/prostoboso

QHA