КИЇВ (QHA) -

Частина друга: художньо-урбаністична

(Першу частину тематичного циклу, присвяченого історичному минулому міста — «Конотоп: Битва народів була тут, а не на Грюнвальді!» читайте тут)

Проблеми — типові, пам'ятки — унікальні.

                «Всякому городу нрав і права ...» (Григорій Сковорода)

Якщо незалежний експерт у сфері урбаністики, містобудування і краєзнавства візьметься за складне завдання: вибрати найунікальніше з типових міст України, то розташований на Сумщині Конотоп, напевно, увійде до короткого шорт-листа номінантів на такі, здавалося б, взаємовиключні та несумісні для населеного пункту характеристики: унікальний і він же — типовий.

Характерне для будь-якого міста в наш час сусідство: торговий центр стандартного проекту 80-х років минулого століття і вежа мобільного зв'язку

Втім, міст обласного підпорядкування (більше, ніж стандартний районний центр, але менше, ніж обласний) в Україні з півсотні буде. Особливість Конотопа полягає в тому, що багате історичне та літературно-художнє минуле в ньому поєднується з досить потужним потенціалом сучасного поліса, на жаль, не реалізованому в повному обсязі через проблеми загальнодержавного рівня, у тому числі, через агресію з боку войовничого сусіда .

Місцевий Авіаремонтний завод відомий далеко за межами нашої країни

Свого часу Конотоп був політичною вотчиною лідера прогресивних соціалістів Наталії Вітренко, яка в своєму прокремлівському ражі та антизахідному запалі перевершила навіть ортодоксів із забороненої нині КПУ.

Немов за контрастом громадських гойдалок, зараз політичну погоду в місті ставлять представники національно-демократичних сил, а мер міста — активіст партії «Свобода» Артем Семеніхін демонстративно повісив у себе в кабінеті портрет лідера ОУН Степана Бандери, фігури, у минулому  надмірно оббреханої, але в патріотизмі та принциповості якої немає сумнівів навіть у її ідеологічних супротивників.

На цій алеї — символіка країни, області та міста. Просунута молодь сподівається, що коли-небудь тут з'явиться і четвертий прапор — Європейського Союзу

У щільному графіку своїх зустрічей і занять Артем Семеніхін знайшов час і для спілкування з кореспондентом QHA

Довідка QHA:

Семеніхін Артем Юрійович — міський голова Конотопа

Народився 9 квітня 1982 року в Конотопі у сім'ї вчителя. Член Всеукраїнського об'єднання «Свобода». У 1999 році закінчив Конотопську ЗОШ №12, а в 2003 році — Конотопський індустріально-педагогічний технікум за спеціальністю «технік-механік», пізніше,  у 2009 році — Київський національний торговельно-економічний університет за спеціальністю  «фінансовий аналітик».

З 2006 по 2014 року — приватний підприємець. З 2014 року — військовослужбовець Збройних сил України, бойовий офіцер. Учасник бойових дій за незалежність і територіальну цілісність України під час антитерористичної операції в Донецькій і Луганській областях. Учасник Революції Гідності 2013-2014 рр. Засновник сотні «Конотопської Самооборони». Батько двох дітей.

 Артеме Юрійовичу, перше питання, природно, про витоки вашої перемоги на останніх виборах. Погодьтеся, що міський голова — представник «Свободи» — це, скоріше, декор західноукраїнського пейзажу?

— Пора міняти стереотипи. Адже кимось штучно навіяна думка, що всі українці різні, та ще й на сорти поділяються. Мовляв, справжні живуть десь там на Західній Україні, а тут, на Сході, Центрі та на Півдні — суцільно якісь малороси. Насправді всі ми — українці. У кожного з нас є своя генетична пам'ять. Цілком можливо, що тут, на останніх виборах, вона спрацювала, і люди зробили вибір на користь нових прогресивних проукраїнських сил, а не на користь зашкарублих політиканів минулого.

До того ж патріотичні сили, які відстоюють вікове прагнення українців жити в самостійній державі, на наших землях були завжди, як би хто не намагався викорінити цей дух і тягу до свободи, причому не тільки за часів Княжої і Гетьманської України, а й у ХХ столітті. Про бій під Крутами знають всі, але ж був і бій під Конотопом. Також слід сказати, що загони ОУН УПА під час війни діяли не тільки на Західній Україні, а й у наших краях, аж до 1946-го року, коли для багатьох патріотів альтернатива Бухенвальда змінилася Колимою.

 Думаю, опір режиму — благодатна тема для істориків і краєзнавців, яких чимало у ваших краях, але не менш цікаво: чим живе Конотоп сьогодні? Ймовірно, не тільки декомунізацією, до якої вас підштовхувати не потрібно, на відміну від багатьох колег?

— Конотоп живе вірою, надією, пам'яттю. Але, думаю, ще й певною упевненістю в завтрашньому дні. Природно, місто буде розвиватися і я переконаний, що ніякого падіння ми не допустимо. Образно кажучи, хочеться сказати, що Конотоп — це місто майбутнього, де завжди буде звучати дитячий сміх і будуть забезпечуватися комфортні умови для проживання наших земляків і гостей міста.

 Але проект бюджету, який надійшов нещодавно з Кабміну на розгляд законодавців,  не схиляє до оптимізму?

— Скажу прямо, він — відверто антисоціальний. Тому на нашому рівні будемо допрацьовувати наш міський бюджет, щоб незахищені верстви населення не були позбавлені тих пільг, які передбачені законодавством, щоб ремонтувалися дороги, здійснювалося санітарне вивезення сміття, відбувалося озеленення міста.

Ну і окрема річ — фінансування культури, освіти, духовної сфери, бо ми знаємо, що тут економити не можна, оскільки війни виграють не стільки генерали, скільки  вчителі та священики.

Конотоп — місто переважно православне. Є в ньому храми як Київського, так і Московського патріархату

 Ви спілкуєтеся зі своїми колегами — мерами інших міст, скажімо, у рамках асоціації міст України, клубу мерів?

— Безумовно. У кожного в роботі є своя родзинка. Мішель Терещенко з Глухова, наприклад, (той самий — нащадок славного роду українських промисловців, який приїхав до України з-за кордону) вміло працює у справі залучення інвесторів, нещодавно, приміром, їздив до Маріуполя, але деталі його переговорів з Тарутою мені поки невідомі.

 Ну, у нього, чув, є певні шорсткості у відносинах із місцевим істеблішментом?

— А у кого їх немає? Я теж частенько зустрічаю нерозуміння. Правда, переважно не навколо прийняття тих чи інших господарських рішень, а в ідеологічній сфері та в оцінці нашого минулого.

 Ви — людина, обрана громадою, а які ваші стосунки з призначеними представниками виконавчої влади — з райдержадміністрації?

— Чудові, в робочому порядку ми разом працюємо над вирішенням спільних питань соціального розвитку нашого краю.

 До речі, зараз, коли намічені якісь адміністративно-територіальні перетворення, паралельно з реформою державного управління, цікаве ваше ставлення до цього, у контексті того, що дехто виступає зараз мало не за тотальну федералізацію країни?

— Партія «Свобода» завжди виступала за сильну унітарну Україну і ми впевнені, що якби Крим спочатку мав статус звичайної області, а з Севастополя (та й з усього півострова в цілому) свого часу зробили справжнє "порто франко", це дало б потужний імпульс для розвитку Криму і тоді жоден сепаратизм на півострові не зміг би підняти голову.

Правда, слід визнати, що наша колишня українська влада зробила величезні прорахунки в інформаційній сфері, не зумівши свого часу налагодити тут гідну систему протистояння кремлівській пропаганді.

Відносно реформування адміністративно-територіального устрою країни, то в проекті конституції від «Свободи» передбачено повернення до історичної традиції поділу України на «повiті» (повіти). 300 повiтів — 300 народних депутатів, які представляють ці землі в найвищому представницькому органі влади. Але те, що зараз відбувається за лінією децентралізації, коли пропонують зробити з району три-чотири об'єднання територіальних громад, а місто при цьому жило би окремо, мені особисто не дуже до душі. Але, як законослухняний громадянин, природно, змушений буду виконувати і ці закони.

 До речі, Ваш помічник говорив мені, що громади сіл Кущі та Шаповалівки хочуть увійти до складу громади міста. Таким чином, кількість міст-стотисячників у країні збільшиться? (Зараз, згідно зі статистикою, у Конотопі 97,2 тисячі осіб — ред.).

— Думаю, що зараз у нас і так більше ста тисяч чоловік постійно в місті проживає за рахунок природної міграції: ми даємо свою молодь великих міст, у свою чергу, у нас працює чимало земляків із сусідніх сіл.

 Останнє питання, природно, про найвідомішу сторінці минулого вашого краю — про славну Конотопську битву, де українські козаки (як і раніше,  за 11 років до неї,  під Жовтими Водами) воювали разом із кіннотою кримських татар проти спільного ворога. Як Ви думаєте, чи вдасться у майбутньому забезпечити таке єднання українців і кримських татар в справі відсічі агресору?

— У нас багато спільного, у тому числі, і трагічних сторінок в історії, ми разом страждали від колоніального статусу. Але я впевнений, що в майбутньому наші відносини завжди будуть будуватися на основі виключно дружніх, партнерських відносин, заснованих на взаємній повазі один до одного. Я і мої політичні однодумці виступаємо за те, щоб в майбутньому українці та кримські татари разом розвивалися, разом надавали відсіч ворогу і разом будували українську державу.

Ось такий він, Конотопський міський голова, прямий і відвертий. Не всім, звичайно, до вподоби така прямота і деяка його партійна заангажованість. Проте, як і кожен уродженець міста, він розраховує на те, що його земляки, незалежно від ідеологічних уподобань, будуть спільно працювати на благо своєї сім'ї та своєї малої і великої Батьківщини — Конотопа та України.

Конотоп хороший за будь-якої погоди

У той день (коли я брав інтерв'ю у Семініхіна) погода у місті була погожою та сонячною, що дозволило закарбувати головні природні краси міста і його рукотворні пам'ятки.

Пам'ятник коню — своєрідна візитка міста з однокорінною назвою

Яке місто може похвалитися двома пам'ятниками Кобзареві? Тим паче, один із них  ще довоєнний, ровесник київському.

Все тут дихає історією. І ця стародавня кладка над річкою Конотопка...

І ця будівля

І ця дата, яка відсилає до року Конотопської битви

Але Конотоп — це не тільки минуле, але й сьогодення

У місті — філії чотирьох вузів, у тому числі, і МАУПу

А головне — майбутнє

Алея молодят з підковою Щастя

Дитячий садочок — перший заклад, де маленькі жителі міста долучаються до сучасного соціуму

Цікаве місто і в контрастах. Віконниці — 19 століття, вікна — 21-го

Шанують пам'ять козаків 17 сторіччя в окрузі. Як і поминають тих, хто загинув у ХХ столітті

Пам'ятник жертвам Голодомору

І "мирного атома" Чорнобильської АЕС

Що може бути красивіше за таку природну арку?

«Хай Ведмідь — усі гукнулі, — за отамана буде!».

Казимир Малевич — поряд із Пабло Пікассо, Анрі Матиссом, Сальвадором Далі та Василем Кандинским — найвідоміший новатор в образотворчому мистецтві ХХ століття. Але ще перед «Чорним квадратом» і теоретичними роботами із суперматізму він жив і в Конотопі, і починав, як реаліст.

І задовго до того, як його ім'я разом з ім'ям авіаконструктора Ігоря Сікорського змагалося з ім'ям гетьмана Івана Мазепи у присвоєнні знакового персонального бренду бориспільському міжнародному аеропорту, у провінційному Конотопі Малевичу встановили пам'ятник.

Автор роботи — скульптор Юрій Ведмідь — прихильник реалістичних традицій, тому зобразив видатного художника в традиційній манері. Втім, стилістично це виправдано ще й тим, що, приживаючи у Конотопі, майбутній класик авангарду починав з академічного малюнка.

Спонсором встановлення пам'ятника біля місцевого Будинку торгівлі, як нам розповіла виконавчий директор закладу Надія Литвин, став гендиректор ТОВ «Будинок торгівлі» Віталій Демидко.

Так що використання бренду в назві кафе «У Малевича»  морально виправдане: хто ще з бізнесменів громадського харчування, використовуючи ім'я тієї чи іншої популярної особистості минулого в назві своїх закладів, викладе 125 тисяч на спорудження пам'ятника цій самій особистості?

Тільки тут, на стінах кафе, у маркетингових цілях розміщені репродукції найвідоміших картин уже більш пізнього, суперматичного періоду творчості метра. До послуг відвідувачів, тих, хто не в курсі, чим цей Казимир Северинович прославився, — меню в формі газети, де, поряд із фірмовими стравами, міститься й основна інформація про художника, і уривок з щоденника конотопського періоду, де він, зокрема, дуже вихваляє тодішній м'ясної вибір на місцевих базарах і доступність товару.

А перефразовували у підзаголовку матеріалу хрестоматійні рядки Павла Тичини про отамана виключно тому, що скульптор Юрій Ведмідь  очолює Конотопський козачий полк і сам Юрій Павлович при знайомстві попросив врахувати той факт, що в окрузі зареєстровано ще кілька козацьких організацій, але переважно — проросійських.

Втім, він сам не спростовує того, що був дитям епохи. У радянській армії наприкінці 70-х служив у спецназі ГРУ під Болградом. До 1982 був типовим радянським хлопцем і навіть активістом, входив до міського штабу «Комсомольського прожектора».

 І коли трапився переломний момент у справі звільнення від ідеологічних шор?

— Не повірите,  коли поїхав за «довгим рублем» на шахти Воркути. Саме там, на Півночі, мені пощастило познайомитися зі срібними українцями — колишніми в'язнями ГУЛАГу: як з тими, хто боровся за незалежну Україну в загонах УПА, так і з тими, хто просто «загримів» сюди за самостійність мислення, невдоволення колгоспною системою, за політичний анекдот чи просто за те, що не забував, що є українцем.

Спілкуючись з ними, я став почитувати заборонену літературу, у тому числі, і з української історії, почав цікавитися власним родоводом, з'ясувавши, що за материнською лінією я — ​​з купців першої гільдії Юшків з Чернігівщини, а за батьківською — Ведмеді — завжди тутешні козаки-землероби були.

 Проте, проживаючи в Воркуті, наїжджаючи додому у відпустку, Ви все ж на заочному відділенні училища декоративно-прикладного мистецтва до Москви поступили, а не, скажімо, до Львова.

— Тут вирішальним були час і відстань. З Воркути до Москви і назад мені було зручніше і швидше добиратися. Та й квиток на літак коштував всього 43 рублі.

 А як Ви, з відгуків друзів,  людина універсальних навичок, раптом «запали» на скульптуру?

— Після армії в 1980-му році я працював на заводі Мотордеталь (Завод поршнів). І там мені вдалося познайомитися з Миколою Івановичем Мальцевим, із Кургану. Я був вражений, коли на фотографіях побачив його 6-метрові скульптури, встановлені на його батьківщині.

Але він мені допоміг освоїти ази ліплення. Потім стало в нагоді навчання в Москві. Згодом я самостійно освоїв ландшафтний дизайн, художню ковку, дизайн інтер'єру, декоративну штукатурку, архітектуру. У місті чимало будинків, зведених за моїми проектам.

 Зараз у багатьох містах популярна так звана контактна скульптура (у столиці, наприклад, пам'ятник Паніковському на Прорізній, Леоніду Бикову на Набережній в образі капітана Титаренка або персонажам комедії «За двома зайцями» біля Андріївської церкви), а ось зроблений у натуральну величину пам'ятник українському тенору Анатолію Солов'яненку перед фасадом будинку, де він жив на Інститутській, якось не вражає...

— Важливо знайти оптимальне місце для спорудження роботи, потім визначити, в якому жанрі вона буде, і чи буде це скульптура чи монументальний пам'ятник. Звичайно, має значення і природний контекст і навколишній архітектурний ансамбль.

 Ви виготовили не тільки пам'ятник Малевичу і бюст полковнику Гуляницькому, але й обеліск-композицію пам'яті українським миротворцям, яких раніше називали «воїнами-інтернаціоналістами», а пізніше — по-простому — «афганцями»?

— Афганістан — найвідоміша гаряча точка, куди посилали наших земляків. Відповідальність за це несе політичне і військове керівництво колишнього Союзу, але ви бачили, що серед країн, перерахованих у списку гарячих точок, були вже місця, куди наші земляки добровільно прямували вже з незалежної України за мандатом місій ООН. Проте найбільше наших земляків загинуло саме на полях Афганістану — більше трьох тисяч із загального числа — 12 тисяч загиблих там радянських військовослужбовців.

 Зараз на Донбасі загинуло вже набагато більше число українців, не кажучи вже про жертви серед місцевого населення, але ж звіт почався з Небесної Сотні на київському Майдані...

— Після знесення пам'ятника Леніну біля мерії спершу вирішили встановити пам'ятник Небесній Сотні (там зараз у граніті висічені їх імена), а потім почалася війна на Донбасі, сором'язливо названа АТО. Тому є резон спорудити монумент захисникам України всіх часів. Зараз я працюю над задумом і моделлю майбутньої конструкції, скажу лише, що вінчати її буде скульптура Архангела Михайла над колоною. Тут надія на громадськість і меценатів, якщо вдасться зібрати кошти, то фігури будуть викувані з листової міді.

 До речі, а чи є способи здешевлення скульптур і пам'ятників?

— Звичайно, ось бюст полковнику Гуляницькому виготовлений зі звичайного бетону, але завдяки сучасним покриттям «під бронзу» дає можливість імітувати її, забезпечуючи при цьому досить хорошу опірність до вітрів, опадів, перепаду температур, що, загалом, збільшує тривалість життя споруди. Адже якщо роботу цю здійснити з натуральної бронзи, то загальний кошторис робіт обійшовся б на суму більше, ніж півмільйона гривень, а тут вдалося вкластися у 60 тисяч.

Лебеді у міському фонтані — теж справа рук Юрія Ведмідя

 Столичний Майдан після подій 2004 і 2014 років став місцем сакральним. І вони, ці події, злегка заступили тут критику, яка звучала з боку і художників, і громадськості після його реконструкції на початку століття. Що ви думаєте з цього приводу?

— Центр столиці — візитівка України, тому, на мій погляд, Майдан варто перебудувати, втім, як і переглянути концепцію всього столичного містобудування.

 «Юнакові, що обмірковує життя» що потрібно знати, щоб стати скульптором?

— Для майбутнього скульптора важливо знати і сопромат, і анатомію, і основи міської архітектури, теорію композиції, пластику, вміти пов'язати майбутню роботу в міський пейзаж.  Ще два найважливіших чинники — наявність Божої іскри. Ліплення — це багато в чому ремесло, але все ж і мистецтво, і без таланту тут не обійтися. Ну і, нарешті, важливим є і вміння знайти замовника або спонсора.

У багатьох істинних художників творче натхнення приходить саме восени

 І останнє питання про взаємини художників і політиків.

— Без політики, звісно, ​​не обійдешся, але іноді здається, що її придумали нездари і словоблуди. Тому «Собаче серце» слід перечитувати і переглядати всім — не тільки лівим і правим партійцям, а й художникам з ремісниками, оскільки і в повісті, і в її екранізації досить точно сказано про відповідальність автора (політика, вченого, художника) за будь-який акт творіння і справу ваших рук.

(Далі буде)

Олександр Воронін

Фото: QHA, інтернет

QHA